Спроба

Rate this item
(9 votes)

Молоде зелене поле навесні. Безмежне пшеничне море, котре повільно котить свої спокійні, осяяні сонцем хвилі в далечінь. І нема кінця-краю тому гармонійному рухові, яким керує грайливий, теплий вітерець, задаючи слушний темп та ритм новонародженим колоскам.

Ясне блакитне небо. Надземне полотно, на якому білими діамантовими нитками хтось ніби вишив пухкі хмаринки-подушки. Якби можливо було лягти на цю повітряну постіль, вона, безсумнівно, була б найприємнішою із місць для відпочинку та сну: яскраве сонце вочевидь зігріває своїми променями небесні перини.

Я плив на спині серед пахучих трав'яних вод і роздумував над способами потрапити на чарівне небесне ложе. У відповідь моїм думкам диск, який вже висів високо над небом, знайшов маленьку прогалину в хмарах та грайливим промінням доторкнувся до лиця. Усміхнувшись, я ліниво потягнувся рукою до сонячної мотузки, наївно вважаючи її за очевидний шлях догори. Звичайно, відчув лише тепло, проте потрібно було хоча б спробувати.

Дивно. За свої коротенькі сімнадцять років життя тут, у своєму рідному місті, я зумів знайти лише одного справжнього друга, в той час як мої однолітки відривались на повну з цілими ватагами "кращих друзів". Ніколи не розумів, навіщо людей, з якими випиваєш на вихідних, називати "кращими друзями", навіщо викривляти це світле поняття дивними відносинами, у яких відсутнє стовідсоткове розуміння - найголовніша складова справжньої дружби. Проте заміна визначень є дуже популярною серед людей. Напевне, це якась захисна реакція від почуття глибокої самотності, але особисто я краще буду дивитися сумній правді у вічі, ніж називати собаку кішкою з гордим виразом на обличчі.

Приходячи в гості до тебе, моя подруго-природо, я повсякчас дивувався сезонним змінам, що відбувалися у твоєму житті: взимку ти завжди була суворою, а навесні навпаки - різко лагіднішала. Влітку щедро дарувала мені прекрасні теплі ночі, восени ж смутнішала та плакала холодними слізьми. А я, малий та незграбний, ніколи не знав, що сказати тобі, аби хоч якось підбадьорити. Зате ти завжди розуміла мене й відповідала мудрими порадами - варто було тільки прислухатися. 

Але на єдине питання ти так і не змогла дати відповідь.

Мені завжди було цікаво, що знаходиться за безкінечними просторами Оріхівських полів - там, де закінчується дика природа і починаються механічні конвеєри міських забудов. Хаотичний рух міста завжди вабив мене своєю різноманітністю, новизна свіжих людських поглядів та ідей буквально зводила з розуму. І скільки б я не запитував тебе про цей абсолютно інший світ - ти завжди мовчала. Тоді я зрозумів, що є тільки один вихід утамувати жагу - спробувати самостійно осягнути той інший світ. Просто спробувати. Тицьнути пальцем у безодню з надією натрапити на щось цінне. І, як виявилося, це не була вже така безглузда ідея.

Коли я замислююся над тим, як саме зустрічав людей, котрі кардинально змінювали моє життя, - завжди дивуюся. З логічної точки зору це були дуже щасливі випадковості. Проте згодом розумію, що шанс такої випадковості - один на мільярд. Ніби ці люди були надіслані мені кимось. Є такий вислів - "друг від Бога". Так ось, у моєму випадку доленосні зустрічі відбувалися, можливо, не без Божого втручання.

Винирнувши з пшеничної води, я відразу ж відчув різкий порив. Це вітер запрошував мене залишитися ще на якийсь час серед пахучих свіжих трав та дзвінкого співу пташок. Усміхаючись, я вийшов на вузеньку ґрунтову стежку, яка повзла вужем аж до самого горизонту. Оглянувши ще раз безкраї простори, які завжди допомагали та заспокоювали у скрутну хвилину, повільно почимчикував до міста.

Прощавай, рідне поле. Мені час іти. Тепер мине набагато більше часу до того, як я повернуся сюди знов. Не знаю, чи вдасться нам зустрітися у далекому майбутньому, чи піски часу заметуть тебе, докорінно змінивши твою подобу, але в одному впевнений точно: того, що я маю зараз, мені недостатньо. Не можу залишатися на одному місці, втрачаючи дорогоцінний час. Мушу рухатися і, як у старому анекдоті, спробувати дістати наступний лотерейний білет від Бога, котрий у черговий раз змінить моє життя.

Андрій Ненадов

Read 1362 times Last modified on Вівторок, 19 травня 2015 17:03