ТВОРЧІСТЬ З ГЛИБИН СВІДОМОСТІ

Rate this item
(4 votes)

Де іскриться джерело натхнення? У глибині часового колодязя або ж в далечині безкінечного Всесвіту? Чи, мабуть, у просторах власної свідомості?

Загадкове джерело випромінює енергію натхнення, котру людина вимушена використати. Хтось поспіхом хапає полотно та фарби і починає писати майбутній шедевр, а хтось спокійно бере письменницьке перо, аркуш чистого паперу і поринає у клопітку працю. Ніби пірнає у море власної фантазії. Наближається шторм…

ЩО ДІЄТЬСЯ?

Не спати! Дідько! Ні в якому разі не спати! Я мушу! Ще трохи… Що ж це діється? Чому я повинен страждати?! Бачу страшні образи. Вони огидні. Бридкими посмішками вони лякають. Тремчу.  Рятуйте!  Де мій папір? Дайте хоч один бісів папірець! Напишу! Я напишу хоч власною кров’ю! Видряпаю на стіні! Але дам про це знати! Я мушу… Тільки не засинай.

Свідомість все рідше і рідше зазирає до зачиненого вікна душі. Не наважувалась стукати в двері, бо їх вже не було. Каміння з відлюдкуватості та самотності заробило прохід до малої хати. Я один. І мушу писати.

Відпочинок може повернути свідомість. Треба  думати, але… Але буденність життя, її важкість, бридкий сморід не дозволяють спокійно мислити. Гублюсь у холодному лабіринті життя. Заплутуюсь у липкому павутинні, що немов колюча проволока врізається у м’яку шкіру. Щось повільно ріже тіло. Нахабно заважає працювати. Хтось рубає мене на шматки, як м’ясник, котрий безжалісно вбиває чергову тварину.

Не можу спати. День лякає своїм болісним криком, а ніч – мертвою тишею. Не можу. Я один.

Тремтячими руками хапаю тупий олівець та зім’ятий пожовклий папір. Швидше. Швидше ж! Бо і вона покине мене. Напризволяще. Цінна думка. Я чекав тебе, люба. Стривай.

Що ти принесла сьогодні? Поговори зі мною. Мені самотньо. Я  один.

Починаю чути голос. З глибини. Записую, чекай. Не встигаю. Швидше, дурню, швидше! Не дозволяй їй втекти в безодню порожньої душі. Пиши! Скоріш пиши!!!

Треба відпочити. Втомився. У грудях відчуваю легкий біль. Важко дихати. Не спати… Чи прокинуся? Будь ласка, не засинай.

Прокидаюся. Пам’ятаю, що не спав три доби. Що сталося за цей період? Бачу брудну кімнату. Речі не на своїх місцях. Не маю що поїсти. Чи з’їхав з глузду?

На робочому столі та біля нього купа списаних папірців лежить. Деякі цілі, деякі скалічені. На кожному писано різним почерком. Один спокійний і рівний, інший – психічно хворий. 

Починаю читати…

Хто це писав? Невже я? 

Це свіжі думки. Гідні, до того ж. Але звідки вони?

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Наркотики, алкоголь, безсоння, голод, біль… Які ще способи торкнутися глибин власної свідомості вигадало людство? Фантазія безмежна. 

Людину неможливо стримати у межах розумного, якщо в неї ввійшло дещо сильніше. Цим «дещо» може бути не лише непереборне бажання дійти до певної мети, яка передбачає створення чогось нового і неповторного, а й інші явища.

Інші явища? Так, друже. Всі ми добре розуміємо, що бажання створити щось іноді сильніше за лінь, або ж навіть втому, а проти шизофренії (Фрідріх Ніцше), психастенії (Франц Кафка), психозу (Микола Гоголь), душевного розладу (Едгар По) немає сенсу й намагатися йти. 

В таких випадках майже неможливо заволодіти власним «я». Серйозні діагнози мають не менш суттєві симптоми. 

Деякі особистості, яких ми з гордістю називаємо геніями в тому чи іншому різновиді мистецтва, досягали глибин свідомості власними діями. Звичайно, стан душі мав місце у цих випадках, адже ніхто погано собі робити не буде без певних причин.

За багато століть людство вигадало чимало способів того, як звільнити власне «я», дати йому можливість проявити себе, розповісти щось важливе…

Захоплюємося неперевершеними творами світової літератури. Але тому вони і геніальні, бо написані у тому незвичайному стані свідомості, коли людина не здатна контролювати власні думки. 

Не слід бути «сільськими» у своїй критиці, любий читачу. Якщо Шарль Бодлер захоплювався ефіром  та опіумом, а Едгар По – алкоголем, це не означає, що їхні твори написані у стані глибокого затьмарення свідомості. Адже письменник, людина з дивовижним розумінням навколишньої дійсності, з незвичайним світосприйняттям, відчуває межу між письменницькою елегантністю та просто бажанням поглинути чергову дозу наркотиків чи горілки. 

Не слід засуджувати майстрів слова, котрі не відмовляли собі   насолоджуватися  творчістю генія з глибин свідомості. Ми взагалі б не дізналися про них, якби вони дійсно не відчували важливу для кожної людини межу.

Так, Михайло Булгаков, щоб досягнути  низин, використовував морфій, а Льюїс Керрол – опіум. Майже в кожному столітті існувала людина, котра бачила справжній успіх мистецького твору у щирості. Саме ця істина виринає стрімким водограєм із самої свідомості, коли паморочиться голова, не бачать очі, а стукіт серця нагадує бій копит коня об землю.

Самобичування, яке приносить добрий врожай,  не потрібно відстороняти. Співчуття та увага до творів з глибин свідомості по-справжньому талановитих письменників – це все, чим ми, сучасники, можемо порадувати душі померлих майстрів.

Наталія Гордибакіна

Read 1223 times Last modified on Вівторок, 09 вересня 2014 09:50