Я - ЄВРОПЕЄЦЬ

Оцените материал
(7 голосов)

Що таке людина без мрії? Кусок офісного паперу, на якому видрукували щось ледь видне, бо кінчався картридж із фарбою, так що смітник усе ближче Ірена Карпа "Піца «Гімалаї»"

Я - представниця сучасного покоління молодої України. Я не хочу залишатися без мрії. Я хочу, щоб вона з просто мрії перетворилася на конкретне звершення, хочу, щоб до її реалізації долучилися інші. Усі мої мрії й прагнення можна викласти в одному короткому і об’ємному слові – «європеєць». Тож, починаємо мріяти, а згодом - діяти!

Єдність – слово, яке опинилося на межі з мовним кліше. Я мрію про те, що це слово стане не просто поєднанням звуків та букв, а найзмістовнішим поштовхом для кожного мешканця будь-якої країни в світі. Лише у згуртованості наша сила. Немає майбутнього у народу, де панує розбрат. Тож, мрія-дія №1: «єдність народів, країн, континентів».

Вітчизняна продукція має знаходити своїх покупців на ринку нашої країни, а не закордоном. Ще з дитинства ми знаємо те, що Україна – багата держава. Її поля колосяться на десятки тисяч гектарів, її повноводні річки плинуть уздовж і впоперек, худоба пасеться на ланах і горах. Ми повинні підтримувати вітчизняного виробника, боротися за те, щоб українська продукція посіла гідне місце у європейському ринку, завоювавши перші позиції на полицях магазинів у наших містах. Тож, мрія-дія №2: «підтримай українське».

Радість – запорука не лише гарного настрою, але й вагомий показник для покращення рівня праці громадян. Коли в людини поганий настрій, її кволість передається оточуючим, впливає на робото спроможність і найголовніше – здоров’я. Йдучи містом, за поганої погоди, рано вранці нам так хочеться, щоб хоч щось поліпшило наш настрій. Тож, мрія-дія №3: «замінити рекламні біг-борди на надписи, що сприяють поліпшенню настрою громадян». 

Освіта – однин з найважливіших показників рівня розвиненості країні.   Нацією освічених людей не може керувати один дурень. Українські вищі навчальні заклади можуть легко конкурувати з провідними європейськими. Починати, звісно, потрібно з себе. А ще краще – з наступного покоління. Особливо це стосується розвитку в підростаючої молоді вміння поводження з грошима. Тож, мрія-дія №4: «введення в вузах та школах нашої країни предмета «фінансова грамотність».    

Подорожі – жага до відкриття нових світів. Моєю мрією також є подорожі. Дізнаватися щось нове про незвідані країни, які ти бачив лише на сторінках підручників. Занурення у культуру, традиції та мову. Такий собі культурний обмін колись діяв у моїй школі. До нас приїжджали дівчата та хлопці зі Швеції, а наші українки та українці вирушали до незвіданих земель. Тож, мрія-дія №5: «безвізовий режим між країнами заради соціокультурного збагачення».

Екологія – найглобальніша проблема сучасності. Мова зараз піде не лише про проблеми природного характеру. Я хочу наголосити на екології вчинків, характерів і думок. Але все ж таки, якщо не приділяти увагу благоустрою й озелененню країни або міста, всі інші поняття відійдуть на другий план. Тож, мрія-дія №6: «чиста країна = чисті думки».

Європа – це не об’єднання країн за географічним чи економічним станом. Ні, Європа – це не набір кордонів, це ідея, і до цієї ідеї може долучитися багато хто. Приєднання нових країн - це усвідомлення спільного інтересу і користі від такого розширення. Тож, мрія-дія №7: « Європа – велика дружня родина, де є місце для України».

Цінності, не залежно від їхнього спрямування, сприяють посиленню й підвищенню рівня національної свідомості. Вони можуть бути й матеріальними. Головне, щоб вони не ставали на заваді культурним й духовним. А ще краще було, якщо б матеріальні цінності поліпшували стан культурних та духовних. Тож, мрія-дія №8: «збереження цінностей і долучення українських цінностей до світової скарбнички».

МолодістЬ - це період життя, коли саме час втілювати усі мрії в життя. 

Сподіваюся, що колись мої мрії обернуться справжніми діями і хоч на крихту допоможуть у благоустрої моєї країни. Україна ще має сили, має ресурси і найголовніше - мрію. Доки ми не перестаємо мріяти, доти б’ється серце в надії. Доки ми робимо щось заради народу, доти наша держава крок за кроком наближається до омріяної зустрічі з європейською родиною. Мрія - це чудова квітка, але потрібна відвага, щоб підійти й зірвати її на краю глибокої прірви.

 

Вибір зроблено, ставки прийнято

Знаєте, бувають такі телефонні дзвінки, які змінюють наше життя? Чи принаймні якось дуже сильно впливають на його хід. Ось жила я собі й чекала на такий дзвінок. Навіть телефон ближче до себе підкладала та мелодію гучніше робила, а як раптом не почую? Але усе марно. Окрім якихсь акційних есемесів від оператора до мене нічого не надходило. 

Бувають такі дні, що роблять нас щасливими. Позаяк панянка Доля дуже невблаганна, і чекати від неї несподіванок слід у будь-який момент, довгоочікуваний дзвінок збігся із моїм щасливим днем. У цей момент ти розумієш, що оте все написане тобою ну хоч трохи комусь подобається, і що ти непоганий, можливо, майбутній журналіст і все таке інше. І живучи у Запоріжжі ти раптово отримуєш квиток до Києва на церемонію нагородження. Ні, звісно не так вже й раптово. Оскільки ти минулі місяці тільки те й робиш, що ходиш до вчителів та й питаєшся, чи немає результатів конкурсу «Я – європеєць». А тут не тільки результати тобі особисто повідомляють, а ще й кажуть про твою цілковиту перемогу. Останні клепки у моєму мозку втрачають свою придатність до використання, їх відтісняють радощі та захват.

Очікування поїздки, квапливі збори усього необхідного, майже запізнення на потяг і таке вистраждане «фух» у вагоні з орієнтиром на столицю. Туман, шоста ранку, метро, ескалатори, невідомі станції та пожмакана карта окремого району Києва – у цей момент я зрозуміла – пригоди починаються саме тут.

Дахи будинків, що так лагідно загорнуті туманцем, крізь який навіть проміння ліхтарів ледь видно, загрозливо зринали за кожним рогом та просилися в об’єктив фотокамери. Порядні люди, що залюбки підказували дорогу, сумні, але не менш привітні міліціонери вже звикли до гостей міста. 

Потім була довжелезна вулиця Інститутська, де на кожному кроці горіли лампадки та стояли фотографії героїв. Дірки від куль у стовбурах дерев, спалені та закопчені щити, багато-багато квітів та жовто-блакитних стрічок: ось таким залишиться Київ у моїх спогадах. А далі був майдан незалежності, пошуки Софійської площі та як результат пару кадриків біля собору Святого Володимира, як мені здається. 

Час невблаганно наближався до відмітки одинадцять, і це означало те, що треба шукати зупинку, маршрутки та шлях до посольства Литовської Республіки. Цілий врожай з тих посольств оселився серед непримітних - та не дуже - приватних будинків. Тут тобі й Швеція, Ірак, Малайзія та ще якась країна, прапор якої мій змерзлий мозок не зміг ідентифікувати. 

Багацько дітей, батьків та їх викладачів зібралися під величезною брамою амбасади. І тут моя впевненість трохи поповзла вниз та нишком ледь не забилася в куточок. Бач які всі талановиті, а я тут… Але це відчуття швидко зникло, як тільки мі опинилися в теплішому за вулицю приміщенні. 

Мармурова стеля та підлога, люстри з натяком на кришталь – дуже пафосно і помпезно, але, можливо, у посольствах так завше? Це ж бо моє перше. 

Гордість за себе та за інших присутніх у залі пройняла мене, коли заступник Міністра Освіти сказав, що з десяти тисяч дітей лише п’ятдесят двоє присутніх стали переможцями. На душі мені стало трохи легше. Потім розпочалася церемонія нагородження. Ця подія трохи затягнулася, а моє ім’я все не називали, навіть трохи сумно стало, може ж таке бути, що мене забули? Ні - сподівалася я - такого бути не могло.

Поважною і трохи нервовою ходою я вийшла за своїм першим місцем, за двома клаптиками паперу: перший – то диплом, другий – сертифікат на поїздку до Литви. «Мрії збуваються», - думалося мені. В мене навіть інтерв’ю взяли, щось фотографувалися, говорили. Навіть тимчасовий повірений у справах Литовської Республіки візитку залишив та покликав фотографуватися. 

Але настає мить, знаєте, коли твоя перемога не робить тебе щасливим. Це коли ти розумієш, що вступний іспит співпадає з датою поїздки. І ти робиш вибір між двома своїми мріями: поїздка до європейської країни, та вступ на факультет твоєї мрії. 

В моєму житті був день, коли один дзвінок змінив багато чого. Був день, який став перепусткою в майже казку. А ще був вибір, складний і болючій. Бо, правду кажучи, можливість екскурсій та веселощів мене приваблює і зараз більше ніж сидіння на іспиті. Не знаю, що б зробили ви на моєму місці.  Та вибір зроблено. Сертифікат на поїздку красується на моїй стіні, нагадуючи про Київ, посольство, зірковий час та ще багато чого. А підручники з підготовки загрозливо розклалися на моєму столі. Мрія стати журналістом, та її здійснення, все ж таки, важливіше. 

Ксенія Єрмакова

Прочитано 1121 раз Последнее изменение Понедельник, 09 Февраль 2015 14:26

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435