Коли мрії здійснюються

Оцените материал
(2 голосов)

Не пам`ятаю, коли саме це сталося, але в одну прекрасну мить я зрозуміла, що вся ця історія з Дідом Морозом – просто знущання з дитячої психіки. Але, проти людської природи не підеш, ми маємо у щось вірити.

Ще з часів палеоліту, коли наші пращури вийшли з печер, вони почали створювати свої вірування. Тоді це не був волохатий Дід, що приходить раз на рік, і приносить під ялинку іPhone, тоді це був той, хто давав вогонь чи дощ, щоб не померти від голоду та спраги. Вже потім, бажання ставали масштабнішими, дорожчими, і, тим, хто вдягав ту злощасну ватяну бороду під бій курантів, щороку було все важче догодити мрійникам. 

Як-то кажуть, ми самі створюємо своїх богів. А коли вони не відповідають нашим потребам беремо на себе ще й цей тягар. Адже, хто, як не я, справдить своє ж (чи, в кращому випадку, дитяче) бажання?

Проаналізувавши всю цю ситуацію, я вирішила, що потрібно як не взагалі відмовлятися від новорічних чудес, то хоча б змінити головного діючого персонажа. Отож, саме тоді я і вирішила собі, і, звичайно, завчасно попередила батьків, що відтепер приносити мені подарунки буде Святий Миколай. Не те, щоб це було більш реально,  ніж Дід Мороз зі своєю підозрілою онукою, але, все ж, якось більше до коренів, до українських вірувань, та й в його біографії я була більш впевнена.

В мене ніколи не було захмарних бажань, але, напередодні 19 січня мама завжди питала, що я хочу отримати від Миколая. Одного разу я, навіть, знайшла під подушкою різку! Не те, щоб я була не слухняною, проте, Миколай, напевне, вирішив провести профілактику. А через декілька років я і сама вирішила стати «послом доброї волі» Святого: навшпиньках прокрадалася квартирою і ховала шоколадки в маминому взутті чи кишенях.

Цього року грудень підкрався непомітно, ніби не хотів завчасно налякати сніжинками, схованими за пазухою. Тож і свято на порозі – нагадую собі не забути залишити відчиненим хвіртку.

Але, чого я можу побажати цього року? Взагалі, чи маю я право бажати чогось, спираюсь на цифри в моєму паспорті? Та, все ж, мрії, як я вважаю, не мають віку, і вони повинні здійснюватися не дивлячись ні на що. А, як каже літературна статистика, мрії здійснюються там, де в них вірять найсильніше. Тож, можливо, час не переставати вірити і бажати, а просто мріям дорослішати разом зі мною? 

Подивившись останній випуск новин я зрозуміла: моя нова мріє народжується сама собою: Святий Миколаю, подаруй спокій моїй країні. І, можливо, якщо кожен загадає таке бажання, то ми і справді знайдемо поряд зі своїми подушками спокійний сон. 

Як там кажуть, мрії здійснюються там, де в них вірять? Святий Миколаю, я в тебе вірю!

Ольга Мішевська

 

Ой, хто-хто Миколая любить. Ой, хто-хто Миколая жде…

Прокинувшись раненько-раненько, коли всі домочадці ще бачать десятий сон, ти швидко розплющуєш очі та мерщій зазираєш під подушку. Там, якщо ти, звісно, чемненька дитина, тебе чекає цукерка або щось трохи вагоміше за солодощі. Ну, а якщо вже ти був не слухняним дзуськи тобі, а не цукерик. 


Ось так з діда-прадіда кожного року 19 грудня кожна чемна і не дуже дитинка зазирає під подушку з сподіванням знайти там щось не схоже на вербові різочки. Особисто для мене це свято набагато важливіше за Новий Рік. У цей день у душі оселяється передсвяткове тепло і навіть холодний вітер та сніг за вікном гріють твою душу зсередини.

Також ще з давніх давен існує повір'я: якщо в ніч на святого Миколая загадати бажання, то воно обов'язково здійсниться.  За легендою сам святий допомагав та обдаровував не лише дітей, а й закоханих, мореплавців та мандрівників. Він роздавав усі свої гроші нужденним, відчуваючи себе раз-по-разу ще більш щасливим. А чи є такий Миколай у нашому світі?

Звичайно, чоловіків з таким ім’ям хоч греблю гати, а чи кожен здатен хоч на маленьку пожертву заради іншого? Чи інші Миколаї, Антони, Степани здатні зробити щось на благо ближнього? 

Таких чоловіків і справді багато. Їх, правда, ще на зачисляють до рангу святих, але вони вже носять звання героїв. Кожної ночі або просто вільної години, коли вони лягають спати, сухі потріскані губи шепочуть до усіх святих, рідних і небайдужих. 

«Двері в хату відкривай, йде до тебе Миколай»: співають діти перед самим святом. А готові ми впустити, перш за все, у свої душі святого, а вже потім – до хати?

Тож, прокинувшись одного зимового ранку, кожен з тих, хто невесело чимчикує до школи або дитячого садка, хто сидить на роботі під завалами документів, хто боронить кордони з рушницею в руках, хто розливає по формах гарячий метал, має знайти у себе під подушкою щось смачненьке, загадати бажання, яке неодмінно здійсниться.  А ви вже зазирнули під подушку?

Ксенія Єрмакова

Прочитано 1397 раз Последнее изменение Воскресенье, 07 Декабрь 2014 13:52

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Другие материалы в этой категории: « Играя роль Моя безтурботна подружка Христина »