Рідний край Олександра Кліценка

Rate this item
(2 votes)

Продовжуємо цикл нарисів «Особисто причетні», який є завершальним етапом Спецпроекту «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України». Це – розповіді про запорізьких журналістів, які в різний час внесли вагомий особистий вклад в становлення та розвиток Незалежності. Сьогоднішня розповідь – про колишнього редактора газети Куйбишевського району (нині – с. Більмак) Олександра Кліценка.

З Сашком ми познайомилися ще в 1970 році, коли він переступив поріг нашої куйбишевської районної газети з претензійною назвою «Прапор комунізму». Втім, подібні назви превалювали і в багатьох районах не тільки нашої області. «Зоря комунізму, «Комуністичним шляхом», «Червоний промінь», «Ленінським шляхом»… Несть їм числа, та дружними рядами всі вони канули в Лету.

Новий літпрацівник швидко освоював нову професію. Син хлібороба - бригадира тракторної бригади – виявляв непересічні знання в питаннях сільського господарства, під час підготовки матеріалів «копав» глибоко і переконливо доводив до читача свою позицію.

Якось розговорилися, згадали армійські будні і Сашко раптом сказав:

- Під час служби я проїхав Радянський Союз вздовж і впоперек, та найкращі для мене краєвиди наші, українські. Залишали на понадстрокову, та я не погодився, серце рвалося до рідного краю.

Збігали роки, Сашко пройшов всі ступені творчого зростання, став маститим журналістом, солідним Олександром Олексійовичем не тільки в редакції, а й в районі. У другій половині 1988 року цілком заслужено очолив газету.

Кінець восьмидесятих – роки горбачовської перебудови, складні, неоднозначні. Кардинальні зміни у країні вимагали від редактора нових підходів у висвітленні проблем суспільного життя. Втім, Олександр Кліценко був готовий до цього. На горизонті, по всьому було видно, тими чи іншими фарбами вже окреслювалася незалежність України. Але дати слово на сторінках газети представникам місцевого осередку Руху за перебудову означало підписати собі вирок, рука комуністичної партії хоча й дрижала, але ще була доволі міцною. Та вже набирала обертів гласність, якою і скористався редактор. Потроху до читачів почала надходити різнобічна інформація від різних партій та громадських організацій. Хочу не без задоволення підкреслити, що небагато редакційних колективів могли дозволити собі такий стиль роботи на той час.

Вже на початку дев’яностих років було зрозуміло: переміни у політичному житті країни неминучі. Редактор вирішує дати газеті нову назву та знову натикається на шалений опір районної влади. Але час скороминучий, газета оголошує серед читачів конкурс на кращу назву газети. З великих і малих сіл району, як зерно з-під комбайна, посипалися пропозиції. І коли 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила незалежність, в редакції вже був готовий новий логотип – «Рідний край».

«Рідний край» під багаторічним керівництвом Олександра Олексійовича пройшов нелегкий шлях становлення в нових умовах і став лідером з тиражу серед решти районних газет. У редактора було ще чимало творчих задумок і мрій, та передчасна смерть у 2007 році перервала його життєвий шлях.

Небагаточисельний колектив газети, треба зауважити, і надалі продовжує кращі традиції свого колишнього Олександра Кліценка.
 
А рідний край безмежно вдячний людині, яка своєю творчою працею наближала нашу незалежність.

Микола Бордюжа

На знімку – Редактор Олександр Кліценко (в центрі) з колективом газети «Рідний край»

Read 3756 times Last modified on Середа, 11 серпня 2021 12:50