Суспільство

Суспільство (352)

Коли волонтерство стає покликанням, людина вже не залежить від власних бажань. Змінюється розпорядок дня. Триває постійна ревізія пріоритетів. З’являються нові сенси, а часові межі набирають обрисів генератора чи автомобіля, які необхідно знайти і доставити воїнам на передову впродовж дня-двох. 

Про це розмовляємо з Романом Сікорським, педагогом П’ядицького ліцею, Віталієм Костюком, директором ліцею, і Віталієм Сокуром, заступником директора ліцею, які здійснили вже чимало вояжів на схід. Волонтери з 2014 року доставили українським бійцям стільки необхідних вантажів, що про все й не згадаєш. Після повномасштабного вторгнення теж активно взялися за волонтерство. Організували харчування для місцевої територіальної оборони, возили усе необхідне у міста, які зазнали російської окупації. Їздять і нині на передову.

 – Жодного разу ми не їхали за бажанням, – каже Роман Сікорський. – Завжди це відбувається по потребі. Й так уже вісім років… Цього разу з нами їхав також підприємець з Печеніжина Ігор Копильців. Ми відвезли хлопцям на передову дві машини. Одну – односельцю Максиму, в 77 батальйон тероборони, іншу – воїнам аж за Курахово. Звісно, спочатку ці машини треба було відремонтувати, довести до ладу – це все недешева справа. Завдяки небайдужим людям усе зробили як слід, зібрали необхідні бійцям речі, передачі від рідних. Тисяча кілометрів на схід – дорога війни і болю. Потім більш як двісті кілометрів позиціями. Важко усвідомлювати біду, яку принесли нам окупанти, важко дивитися на розбиті міста і села. Але міць, яку випромінюють очі наших захисників, їхній бойовий дух – просто неймовірні. Маємо бути сильним тилом, адже на передовій у нас справжні герої.

– Узагалі волонтерство – справа нелегка, – доповнює побратима по громадській організації «Асоціація соціально-економічного розвитку села П’ядики» її очільник Віталій Костюк. – Волонтери об’єднуються в команди, сповідуючи спільні принципи. І найголовніший з них – довіра. Довіра до вас мирного населення: адже вони не дадуть вам «ані цента» і не допоможуть задарма, якщо не впевнені у вашій порядності, якщо не впевнені, що їхня допомога є справді потрібною і дійде за призначенням. Волонтерам мають довіряти й військові: адже не кожному вони відкриють свої проблеми і не від усіх приймуть допомогу. Та, й зрештою, має бути довіра всередині самої волонтерської команди. За вісім років волонтерської діяльності ми неодноразово бачили, як «лускають» волонтерські спільноти, як колишні члени однієї команди обливають один одного брудом. Тому стараємося не підвести ні благодійників, ні отримувачів допомоги. Ось і цього разу доставили автомобілі й розвезли посилки від рідних ледь не кожному воїну в руки. Інколи доводилося проїхати заради однієї приємної посмішки і щасливого «Дякую» зайвих 70-80, а то і 100 кілометрів. По бездоріжжю, під страшенною зливою, такою, що видимість була не більше 10 метрів; по карті навігатора, який повів дорогою, що заросла травою і кущами вище пояса. Але всі ці перешкоди варті однієї щасливої усмішки військового! Це надихає переступити через труднощі й знову готуватися в дорогу. Звичайно, зараз буде трішки складніше: відпустка позаду, а вся наша команда складається з працюючих. Але, як і на початку війни, ми сповнені оптимізму і нарощуємо зусилля команди, щоб наш фронт був не менш надійним, ніж у хлопців на лінії зіткнення.

Віталій Сокур у команді волонтерів з перших днів Майдану 2013 року. Не раз готував смачнющий борщ для учасників Революції Гідності, згодом – для воїнів АТО. Нині, працюючи заступником директора з виховної роботи П’ядицького ліцею, пропагує волонтерську діяльність серед молоді.

– Діти – наше майбутнє, – каже пан Віталій. – Саме від них залежить, якою буде наша держава. Переглядаючи баланс на волонтерській банківській картці, був приємно вражений невеликими сумами по 20, 30, 50 гривень, які переказують на підтримку воїнів наші діти. Звичайно, це невеликі кошти, коли для однієї поїздки із трьох автомобілів на фронт лише на паливо потрібно 15-20 тисяч гривень. А ще тепловізори, дрони, обладнання зв’язку, запчастини для автомобілів… І це далеко не повний перелік усього, що передаємо військовим. Але саме на таких внесках діє наша організація. З миру по нитці – окупанту смерть.

…Волонтерські дороги не бувають легкими. Коли повертались додому, їхнє авто зламалося. На тиждень змушені були затриматись у Дніпрі. Добре, що всюди є добрі люди, напрацьовано тісні волонтерські контакти. Отож п’ядицькі волонтери висловлюють щиру подяку фонду «Харків SOS», місцевому підприємцю Сергію Лукінчуку – за допомогу і кошти на ремонт автомобіля. Короткий перепочинок – і знову підготовка до вояжу. Треба зібрати усе необхідне. Тільки потужним спільним фронтом переможемо ворога: коли передова і тил – єдині.

Спілкувалася Валентина Близнюк.

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Свято святого Януарія

Одразу після східної виставки я дізналася про дивовижну подію, що відбувається тричі на рік в Кафедральному соборі Святого Януарія (ДУОМО). Тут знаходиться ¦знаменита реліквія, що вражає жителів Неаполя  і всього світу, починаючи  з середніх віків і дотепер. Це чаша з кров'ю Святого Януарія (di San Gennaro), яка була запечатана півтори тисячі років тому.

Fesnival  Oriente

У вихідні дні побувала на дивовижному заході – Фестивалі східного мистецтва. Це мандрівний фестиваль прибув здалеку, з країн Сходу - Бангладеш, Непалу, Індонезії, Малайзії, Монголії, Індії, Тибету, Бірми, Китаю, Південної Кореї, Камбоджі, Кенії, Камбоджі. Японії і Таїланду та… Італії.

Знайомство з Івано-Франківськом та його мешканцями для журналіста з Харкова Романа Кривка, який з початку війни перебуває в місті, відбувається й через побут. Пошук у місті майстра, котрий займається спицюванням і центруванням велоколіс, завершився не лише якісним ремонтом, а й цікавим спілкуванням. Нижче публікуємо нарис пана Романа про зустріч із непересічним місцевим жителем.

«ПочатокПопередня12345678910НаступнаКінець»
Сторінка 1 з 88