Суспільство (387)
Серце захололо. Ніби хтось схопив його у жменю та стиснув. Хоч я не зрозуміла, що саме ця сива жінка розповіла глядачам. Вистава «Свідоцтва» у Національному драматичному театрі Литви іде литовською мовою...
Морок у Запоріжжі
Стоп! Усе-таки я поспішила. Почала з кінця. Адже із середини вересня я подивилась у Вільнюсі п’ять вистав у п’яти різних театрах. «Свідоцтва», що розповідають про події в Україні, - останніми. Цю прем’єру показали глядачам 18 і 19 жовтня. Найпершим враженням театрального сезону 16 вересня стала постановка «Сходження богів» у театрі, який недавно перейменували з «російського» на Старий. Теж про війну.
Коломийські волонтери відправили ще одну автівку на фронт. Цього разу машину для 10 гірсько-штурмової бригади придбала громадська волонтерська організація «Сила громади».
«Ми старалися зробити цей збір максимально публічним. Друзі допомогли дістати її суттєво дешевше, ніж вона могла бути», – каже волонтер організації Юрій Білявський.
Що вигадали італійці?
Кожна країна має свою історію, і мені стало цікаво, чим славляться італійці. Отримала дуже корисні подробиці. Італійські монастирі були не тільки центрами знань, а й двигунами прогресу, даруючи світу нові винаходи. Ось деякі з них.
Нотна грамота
Монах - бенедиктинець та теоретик музики Гвідо Аретинський в ХІ столітті вигадав нотну лінійку та назви для нот. Він узяв початкові склади перших шести рядків Гімну Святому Іоанну-небесному покровителю співаків. Сьома нота SI – абревіатура – Святий Іоанн.
Бухгалтерський облік
Засновником бухгалтерії визнано францисканського ченця і математика Лука Бартоломео де Пачолі. У другій половині ХV століття він першим почав вести бухоблік із подвійним записом фінансових операцій активом та пасивом.
Окуляри
Творцем окулярів вважається чернець Алессандро делла Спіна з Пізи.
Кава капучино
У назві чути походження, пов'язане з характерним коричневим кольором чернечої ряси послушників ордена Капуцинів. У Неаполі його замовляють вранці за сніданком чи після нього.
Сир Пармеджано - Реджано
Це король італійських сирів. Його поява сягає початку ХІІ століття. Вперше виготовлений у монастирі, який знаходився між містами Реджо-Емілія та Парма. Він довго зберігається і не втрачає своїх поживних властивостей.
Піца «Маргарита»
Поява піци Маргарита датується 1889 роком. Король Умберто Перший та його дружина Маргарита Савойська вирушили відпочивати у свою літню резиденцію в Неаполі. Королеві захотілося спробувати те, що їсть простий народ. Вона попросила придворного кухаря приготувати піцу. Він у свою чергу звернувся до місцевого кухаря на ім'я Рафаеля Еспозіто. Для насолоди королеви були приготовлені піци з трьома начинками. Їй сподобалася найбільш проста піца з помідорами, базиліком і сиром моцарелла. Вона нагадала Королеві кольори італійського прапора. Зелений, білий та червоний кольори символізують патріотизм, любов до батьківщини та міцний дух простих людей.
Королеві так сподобався цей кулінарний виріб, що вона написала листа подяки кухареві Рафаелю Еспозіто. А він так розчулився, що назвав свою піцу «Маргарита».
Що цікаво! Заклад, де працював цей кухар, зберігся і досі. Він знаходиться в Неаполі і називається на честь його дружини "BRANDI". Лист подяки висить там же, на стіні.
Моцарелла
Цей сир походить із південної Італії. Раніше в 1 ст. римляни виготовляли його з овечого молока. Ченці з монастиря Сан-Лоренцо в Капуї роздавали біднякам хліб та сир "Моцца" власного вироблення. З цього вийшла назва. "Моцарелла" від італійського "mozzare" (відокремлювати). З розведенням азіатських буйволів у 16 столітті відбувся перехід виробництва сиру з овечого молока до буйволиного. "Mozzarella dl Bufala" (буйволина моцарелла), яка тепер вважається справжньою. Внаслідок проникнення цього сиру до Європи та його неймовірного попиту він тепер виготовляється майже виключно з коров'ячого молока.
Сестра ж моя не визнає такого заміщення. Тут моцарелла продається виключно з буйволиного молока, хоча й коштує недешево-від 8 до 12 євро за кілограм. Звичайно, кілограмами ніхто не бере, але кілька шт. з рожевими помідорами і крапелькою оливкової олії на салатик будь ласка. Buon appetitо!
До речі, у смаковому відношенні моцарелла з коров'ячого молока відрізняється більш м'яким смаком.
Світлана Костюк
Коли волонтерство стає покликанням, людина вже не залежить від власних бажань. Змінюється розпорядок дня. Триває постійна ревізія пріоритетів. З’являються нові сенси, а часові межі набирають обрисів генератора чи автомобіля, які необхідно знайти і доставити воїнам на передову впродовж дня-двох.
Про це розмовляємо з Романом Сікорським, педагогом П’ядицького ліцею, Віталієм Костюком, директором ліцею, і Віталієм Сокуром, заступником директора ліцею, які здійснили вже чимало вояжів на схід. Волонтери з 2014 року доставили українським бійцям стільки необхідних вантажів, що про все й не згадаєш. Після повномасштабного вторгнення теж активно взялися за волонтерство. Організували харчування для місцевої територіальної оборони, возили усе необхідне у міста, які зазнали російської окупації. Їздять і нині на передову.
– Жодного разу ми не їхали за бажанням, – каже Роман Сікорський. – Завжди це відбувається по потребі. Й так уже вісім років… Цього разу з нами їхав також підприємець з Печеніжина Ігор Копильців. Ми відвезли хлопцям на передову дві машини. Одну – односельцю Максиму, в 77 батальйон тероборони, іншу – воїнам аж за Курахово. Звісно, спочатку ці машини треба було відремонтувати, довести до ладу – це все недешева справа. Завдяки небайдужим людям усе зробили як слід, зібрали необхідні бійцям речі, передачі від рідних. Тисяча кілометрів на схід – дорога війни і болю. Потім більш як двісті кілометрів позиціями. Важко усвідомлювати біду, яку принесли нам окупанти, важко дивитися на розбиті міста і села. Але міць, яку випромінюють очі наших захисників, їхній бойовий дух – просто неймовірні. Маємо бути сильним тилом, адже на передовій у нас справжні герої.
– Узагалі волонтерство – справа нелегка, – доповнює побратима по громадській організації «Асоціація соціально-економічного розвитку села П’ядики» її очільник Віталій Костюк. – Волонтери об’єднуються в команди, сповідуючи спільні принципи. І найголовніший з них – довіра. Довіра до вас мирного населення: адже вони не дадуть вам «ані цента» і не допоможуть задарма, якщо не впевнені у вашій порядності, якщо не впевнені, що їхня допомога є справді потрібною і дійде за призначенням. Волонтерам мають довіряти й військові: адже не кожному вони відкриють свої проблеми і не від усіх приймуть допомогу. Та, й зрештою, має бути довіра всередині самої волонтерської команди. За вісім років волонтерської діяльності ми неодноразово бачили, як «лускають» волонтерські спільноти, як колишні члени однієї команди обливають один одного брудом. Тому стараємося не підвести ні благодійників, ні отримувачів допомоги. Ось і цього разу доставили автомобілі й розвезли посилки від рідних ледь не кожному воїну в руки. Інколи доводилося проїхати заради однієї приємної посмішки і щасливого «Дякую» зайвих 70-80, а то і 100 кілометрів. По бездоріжжю, під страшенною зливою, такою, що видимість була не більше 10 метрів; по карті навігатора, який повів дорогою, що заросла травою і кущами вище пояса. Але всі ці перешкоди варті однієї щасливої усмішки військового! Це надихає переступити через труднощі й знову готуватися в дорогу. Звичайно, зараз буде трішки складніше: відпустка позаду, а вся наша команда складається з працюючих. Але, як і на початку війни, ми сповнені оптимізму і нарощуємо зусилля команди, щоб наш фронт був не менш надійним, ніж у хлопців на лінії зіткнення.
Віталій Сокур у команді волонтерів з перших днів Майдану 2013 року. Не раз готував смачнющий борщ для учасників Революції Гідності, згодом – для воїнів АТО. Нині, працюючи заступником директора з виховної роботи П’ядицького ліцею, пропагує волонтерську діяльність серед молоді.
– Діти – наше майбутнє, – каже пан Віталій. – Саме від них залежить, якою буде наша держава. Переглядаючи баланс на волонтерській банківській картці, був приємно вражений невеликими сумами по 20, 30, 50 гривень, які переказують на підтримку воїнів наші діти. Звичайно, це невеликі кошти, коли для однієї поїздки із трьох автомобілів на фронт лише на паливо потрібно 15-20 тисяч гривень. А ще тепловізори, дрони, обладнання зв’язку, запчастини для автомобілів… І це далеко не повний перелік усього, що передаємо військовим. Але саме на таких внесках діє наша організація. З миру по нитці – окупанту смерть.
…Волонтерські дороги не бувають легкими. Коли повертались додому, їхнє авто зламалося. На тиждень змушені були затриматись у Дніпрі. Добре, що всюди є добрі люди, напрацьовано тісні волонтерські контакти. Отож п’ядицькі волонтери висловлюють щиру подяку фонду «Харків SOS», місцевому підприємцю Сергію Лукінчуку – за допомогу і кошти на ремонт автомобіля. Короткий перепочинок – і знову підготовка до вояжу. Треба зібрати усе необхідне. Тільки потужним спільним фронтом переможемо ворога: коли передова і тил – єдині.
Спілкувалася Валентина Близнюк.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України», ініційованого Національною спілкою журналістів України.
