Ігор Надєїн: «Любив футбол – красивий, розумний, вільний»

Rate this item
(1 Vote)

Найуспішніший і знаковий тренер в історії запорізького футболу Ігор Олександрович Надєїн пішов із життя 24 грудня 2014 року. Пішов за трагічних, дивних і досі не з'ясованих обставин. 

3 грудня 2016 року на занедбаному, віддаленому сільському цвинтарі (інакше і не назвеш Кушугумський міський цвинтар) виріс красень-пам'ятник видатному Гравцю та Тренеру.

Багато чого згадалося мені того похмурого дня, коли в зловісних наповзаючих сутінках ми дивилися один на одного, а дрібні сніжинки, осідаючи на обличчі, моментально перетворювалися на сльози, яких, втім, і так вистачало на моїх щоках. Ми пройшли, проїздили, пролітали разом тисячі важких, підступних, звивистих футбольних кілометрів.

15 квітня 1991 року. Кишинів. Республіканський стадіон. Місцевий «Ністру» в турнірі команд Першої ліги чемпіонату СРСР приймає наш «Металург», що на всіх парах рветься у Вищу лігу. 

Я сиджу в тісній радіорубці серед молдавських колег. Диктор репрезентує гостей, звучить прізвище головного тренера запоріжців – і стадіон вибухає гучним, одностайним криком. 

Поруч захлинається від захоплення молдавський радіокоментатор: «Ігор Надеїн демонстразі маар дриблінг…»,  – що футбольною молдавською мовою означало: Надєїн був королем витонченого дриблінгу, тонкого пасу, забійних ударів.

Багаторічного капітана «Ністру» обожнювала вся молдавська торсида, настільки оригінальним, самобутнім та неповторним він був на полі. Найвлучніший півзахисник Першої ліги радянського футболу, забивши 68 м'ячів, став автором вічного рекорду результативності. І тренер із нього вийшов від Бога. 

17-річним худеньким хлопцем він поїхав із рідної Тули до далекого Кишинева, де йому судилося стати ідолом місцевих уболівальників. З 12-ти сезонів у «Ністру» він десять років носив капітанську пов'язку – ще один унікальний рекорд. Потім беззмінним капітаном був і в Нікопольському «Колосі». 

Багатообіцяюче розпочалася його тренерська кар'єра. У парі з Євгеном Кучеревським вони привели до золотих медалей чемпіонату СРСР дубль «Дніпра». Тоді, у 90-ті роки минулого століття, багато хто з подивом поставилися до його рішення очолити запорізький «Металург», який переживає тяжкі часи в Першій лізі. 

Але команда завдяки новому головному вистояла. Наступного сезону вона зміцніла та змужніла, а ще через рік подарувала Запоріжжю довгоочікувану Вищу лігу чемпіонату СРСР, де обігравала всіх грандів радянського футболу.

Згодом, уже в роки незалежного українського футболу, Надєїн, працюючи з «Торпедо» та «Кривбасом», перемагав у очних дуелях усіх іменитих – Лобановського, Сабо, Яремченка, Маркевича, Буряка, Конькова, Скалу…

Він двічі реанімував криворізький «Кривбас», а провінційне «Торпедо» перетворив на міцного середняка, грозу авторитетів.

Вінцем блискучої кар'єри Ігоря Олександровича стало потрапляння до десятки найкращих тренерів світу віком до 50-ти років (опитування організувала Міжнародна федерація футбольної історії та статистики за допомогою провідних спортивних видань Європи).

А потім настали моторошні, безпросвітні часи незатребуваності. Він не зміг без головної справи свого життя – без смаку перемог та поразок, без реву захоплених трибун, без обожнювання шанувальників, без щоденної напруги, без Великого Футболу, видатним майстром якого він був.

На могильній плиті викарбувані слова: «Любив футбол – красивий, розумний, вільний». 

Це і було його тренерське кредо, яке відрізняло від інших.

Гроші на пам'ятник пожертвував його друг та колега Мирон Богданович Маркевич.

Юрій Лисовий, фото Сергія Томка

Read 171 times Last modified on Неділя, 21 травня 2023 15:02