Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну поставило перед суспільством і правовою системою безпрецедентні виклики. Тисячі громадян у перші дні війни добровільно долучилися до територіальної оборони, залишивши звичне цивільне життя та роботу заради захисту держави. Водночас на практиці виникли численні спори щодо правових наслідків такої участі для трудових і службових правовідносин.Одну з таких справ розглянув Запорізький окружний адміністративний суд. Її особливість полягає не лише в актуальності порушеного питання, а й у тому, що рішення набрало законної сили та було виконане, сформувавши важливий орієнтир для правозастосовної практики в умовах воєнного стану.
Обставини справи
На початку повномасштабної війни працівник Державної кримінально-виконавчої служби України добровільно вступив до підрозділу територіальної оборони міста Запоріжжя.
25 лютого 2022 року він письмово повідомив керівництво про своє зарахування до територіальної оборони та подав відповідний рапорт із проханням звільнити його від виконання службових обов’язків на час участі в обороні держави. У рапорті були зазначені контактні дані командування, а сам документ містив підтвердження уповноваженої особи підрозділу територіальної оборони.
Таким чином, роботодавець був належним чином повідомлений про причини відсутності працівника та мав можливість перевірити відповідну інформацію.
Попри це, згодом щодо працівника було застосовано дисциплінарне стягнення, наслідком якого стало його звільнення зі служби.
Не погодившись із таким рішенням, особа звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання наказу протиправним та зміну формулювання підстав звільнення.
Захист Вітчизни як конституційний обов’язок
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
Після введення воєнного стану та початку активних бойових дій держава фактично закликала громадян долучатися до захисту країни. Саме в цей період у багатьох регіонах України були створені та активно формувалися підрозділи територіальної оборони, до яких вступали тисячі добровольців.
Закон України «Про основи національного спротиву» визначає правовий статус добровольців територіальної оборони та гарантує їм соціальний і правовий захист. Законодавець прямо визнав участь у територіальній обороні суспільно необхідною діяльністю, спрямованою на забезпечення національної безпеки та оборони держави.
Фактично йдеться не лише про реалізацію права громадянина, а й про виконання ним конституційного обов’язку в умовах збройної агресії.
Чому відсутність працівника не можна було вважати прогулом
Ключовим питанням спору стала оцінка причин відсутності працівника на службі.
У трудовому та службовому законодавстві дисциплінарна відповідальність за відсутність на роботі або службі можлива лише за умови, що така відсутність не має поважних причин.
Під час розгляду справи суд врахував низку важливих обставин:
• участь особи у територіальній обороні була пов’язана з виконанням конституційного обов’язку щодо захисту держави;
• роботодавець був завчасно повідомлений про зарахування працівника до підрозділу територіальної оборони;
• працівник не приховував свого місцезнаходження та надав контакти командування;
• відсутність була обумовлена об’єктивними обставинами воєнного часу;
• держава та відповідні органи влади публічно підтримували участь громадян у територіальній обороні.
За таких умов відсутність працівника не могла бути прирівняна до самовільного ухилення від виконання службових обов’язків або розцінюватися як дисциплінарний проступок.
Позиція суду
Дослідивши обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Наказ про звільнення в оскарженій частині було визнано протиправним та скасовано, а відповідача зобов’язано змінити формулювання підстав звільнення.
По суті, суд підтвердив, що участь особи у територіальній обороні за конкретних обставин справи була поважною причиною її відсутності на службі та не могла слугувати підставою для застосування дисциплінарних санкцій.
Значення справи для правозастосовної практики
Попри те, що спір виник у сфері проходження служби, правові висновки суду мають значення значно ширше за межі конкретної справи.
Після початку повномасштабної війни тисячі українців вступили до територіальної оборони, добровольчих формувань територіальних громад та інших структур, залучених до захисту держави. У багатьох випадках це породжувало питання щодо законності їх відсутності на роботі та можливості застосування дисциплінарних стягнень.
Розглянуте рішення демонструє важливий підхід: оцінюючи правомірність притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, необхідно враховувати не лише сам факт відсутності, а й причини такої відсутності, обставини воєнного часу, поведінку працівника та обізнаність роботодавця про відповідні події.
Інакше формальне застосування дисциплінарних механізмів може призвести до порушення фундаментальних прав особи та суперечити публічним інтересам держави.
Баланс між дисципліною та захистом держави
Безумовно, роботодавець має право вимагати належного виконання трудових чи службових обов’язків. Проте це право не є абсолютним.
Воєнний стан створює особливі умови, за яких захист держави стає не лише правом, а й обов’язком громадянина. Саме тому оцінка дисциплінарних проступків у цей період потребує врахування реальних обставин, у яких перебували працівники та службовці.
Суди покликані забезпечувати баланс між інтересами роботодавця та суспільною необхідністю захисту держави. Розглянута справа є прикладом саме такого підходу.
Висновки
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду вкотре підтвердило, що принцип верховенства права не втрачає свого значення навіть в умовах війни.
У конкретній справі суд визнав, що участь особи у територіальній обороні була поважною причиною її відсутності на службі та виключала застосування відповідних дисциплінарних наслідків.
Особливого значення цій справі додає той факт, що відповідач не оскаржив рішення в апеляційному порядку. Воно набрало законної сили та було виконане. Таким чином, право особи, яка у перші дні повномасштабного вторгнення стала до лав територіальної оборони для захисту України, було не лише визнане судом, а й реально відновлене.
Для правників, журналістів і всіх громадян ця справа є нагадуванням про просту, але надзвичайно важливу істину: виконання конституційного обов’язку із захисту держави не може автоматично перетворюватися на підставу для дисциплінарного покарання. Саме в таких справах формується практика, яка визначатиме баланс між правами людини, інтересами роботодавця та потребами держави в умовах війни.
Автор статті – Віхляєв Володимир Вікторович – адвокат, голова Комітету адвокатської практики та підвищення кваліфікації Ради адвокатів Запорізької області, зовнішній експерт Дослідницької служби Верховної Ради України, експерт Комітету законотворчих ініціатив з питань адвокатської діяльності Національної асоціації адвокатів України, проректор з правової роботи-головний юрисконсульт ректорату, антикорупційний уповноважений, почесний доктор та почесний професор Класичного приватного університету.
Зв’язатись з адвокатом можна за номерами: 066-493-70-03, 097-88-34-1-74 та за електронною адресою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
