Цікаві історії села Гарбузівки
Запорізький Центр журналістської солідарності – місто постійних зустрічей журналістів-переселенців та місцевих медійників, де щонеділі проводиться безліч цікавих заходів. Але з наступом теплих сонячних днів настав час для виїздних екскурсій у ті містечкі і та невеличкі села на території, яка не окупована ворожими військами.
І ось, напередодні професійного свята, ми поїхали на межу між Запорізькою та Дніпропетровською областями, де мешкають дуже цікаві люди.
Гарбузівка – мальовниче село, яке розмістилось в колишній балці навколо ставка, де замість сирен лунають квакання жаб та співи птахів.
Село Гарбузівка входить до Михайлівського старостівського округу Томаківської об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області. Михайлівський округ на чолі зі старостою Олександром Козловим об`єднує чотири села. Окрім Гарбузівки та Михайлівки, ще Чайки та Новокатьощине.
Точну дату утворення можливо лише припустити, але на топографічних десятиверстних картах 1860-х років село Гарбузівка вже існувало.
За переписом 2001 року кількість мешканців села складала біля 200 осіб, зараз більше. Лише ВПО налічується біля 40 чоловік, з Нікопольщини та Запорізької області.
На чотирьох вулицях, з яких складається Гарбузівка – Шевченка, Молодіжна, Зарічна, Залізнична – мало сучасних розкішних будинків, в основному, мазанки або цегляні невеликі хати і дуже багато квітів. Навесні село міняється: спочатку - бузкове, тюльпанове, ромашкове, потім василькове, макове, трояндове.
Так склалося, що завдяки зручному залізничному сполученню багато мешканців села - запоріжці. Тут жили їхні батьки, бабусі та дідусі.
Перший місцевий мешканець, з яким познайомились журналісти, Степан Мадай, спадкоємець батьківської хати, колишній робітник ЗТЗ, старанно обробляє город і розповідає: «Овочів з городу хватає на цілий рік. Ось часник, цибуля, квасоля та картопля. А в дворі смачний виноград та фруктові дерева. Маленький веселий песик та цуценя. А от онуки поїхали подалі ховатися від війни. Син на фронті. Дружина дуже любить квіти, але хворіє. Буває гучно та ховатися є куди, тому не боїмося. Чекаємо на Перемогу».
Йдемо селом та насолоджуємось повітрям і голосним ку-ка-ре-ку. Фотозони - на кожному кроці: то пасеться коза «Байрактар», то гусенята з індичатами виглядають з соковитої трави, на ставку лебеді вчать своїх малюків пірнати. А ось на очі потрапляє хвіртка воріт з чудово звареним з тонкого металу гербом України. Хазяїн сором`язливий, багато не говорить. Але з задоволенням розповідає, що це творчість сина Сергія, який пішов добровольцем в ЗСУ. Сапер. Сам господар, теж Сергій, місцева знаменитість, золоті руки та голова. Одним словом, Кулібін. Ремонтує всьому селу від праски до трактора. А ще самотужки робить різноманітне механізоване приладдя: електричні газонокосарки, пололки, культіватори.
На тій самій вулиці в батьківський хаті разом з чоловіком Федотом живе його сестра Алла. Раніше, за колгоспних часів, в 1992 році вони були учасниками вокального ансамблю «Гарбузівський дивоцвіт», виступали в сільському клубі, їздили на гастролі, тричі виступали в Київському палаці «Україна».
- Життя в клубі вирувало. Кожного тижня дивилися кіно. На всі свята до клубу на концерт рідного колективу сходилося все село. А на Новий рік до клубу з`їжджалися навіть родичі з Запоріжжя, бо це було справжнє свято. За клубом на зеленому полі чоловіки грали в футбол,» - розповідає Алла Анатоліївна та її сусідка Валентина Сергіївна. Вони показують фото та вирізки з газет, де в яскравих українських костюмах зі сцени всміхаються гарні хлопці та дівчата.
Журналісти змогли побачити майстер клас з доїння корів. Хоча корови нервуються від присутності сторонніх, досвідчений господар Іван умовив своїх теличок Рябушку та Ялинку підкоритися, подоїв їх та пригостив молочком з пінкою. Охочі їздили на тракторі, який скирдує сіно та робить «куби», запасалися щавлем, кропом, м’ятою. Ну, і який же пленер без барбекю та молодого смачного вина від хазяїв! До речі, господиня усадьби – затишної гарбузівської оселі – Олена Морозова, кореспондентка нашого сайту «Журналіст», яка разом з чоловіком Сергієм і запросили медійниів до себе в гості. – Це прекрасне емоційне розвантаження, - каже журналістка з Бердянська Вікторія Горбатко. – Я взяла з собою онуку Аліну і не жалкую. Треба всім змалечку знати і любити свій рідний край, лани та садочки біля хат, спілкуватися з людьми, які працюють на землі і кормлять нас, міських дарами матінки-природи. Це наша Батьківщина, яку зараз захищають від ворога наші воїни. Разом – до Перемоги!
Світлана Костюк, фото Юрія Гаєва
