У великій фінській газеті вийшла стаття нашого друга, журналіста Олександра Павлова, про життя прифронтового Запоріжжя.Реакція європейських читачів виявилася дуже емоційною - вже за перші дві години під статтею та у Facebook з’явилося близько тисячі коментарів. Люди сперечаються, переживають, ставлять запитання. Це означає, що голос України все ж таки чують.
Стаття починається дуже точними словами: «Коли увага світу перемикається на нові конфлікти, для жителів Запоріжжя війна залишається незмінною реальністю. Тут і далі чути вибухи, але школи відкриті, народжуються діти, працює бізнес - лише за 20–25 кілометрів від лінії фронту.» Саме так сьогодні живе наше місто.
Запоріжжя стало домом для десятків тисяч людей, які втекли з міст ближче до фронту - Оріхова, Гуляйполя, Степногірська. Сьогодні тут проживає близько 160 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Попри постійні обстріли працюють підприємства, університети, лікарні, театри. Люди відкривають кав’ярні, виховують дітей і намагаються будувати майбутнє.
Але серед жителів міста все частіше звучить болісне питання: чи не починає світ звикати до цієї війни? У статті зібрані голоси людей, які живуть поруч із фронтом.
Сергій Штепа, народний депутат Верховної ради України:
- Українці прагнуть миру. Але сьогодні ми бачимо, як міжнародна увага поступово зміщується до інших конфліктів. Мир не може бути короткою паузою. Без реальних гарантій безпеки будь-яке перемир’я стане лише відкладеною війною.
Наше послання європейським лідерам і Дональду Трампу просте: якщо переговори почалися - вони повинні привести до результату. Тиск має бути спрямований не на Україну, а на державу-агресора.
Віктор Худяков, голова клубу підприємців «Віконт»:
- У Європі люди часто бачать лише цифри. Але за кожною цифрою стоїть людське життя. Я пам’ятаю, як ракета зруйнувала житловий будинок. Із-під завалів рятувальники дістали молоду сім’ю та їхню восьмимісячну доньку. Одного разу ми вийшли з магазину, пройшли приблизно сто метрів - і вже за хвилину поруч ударив дрон. Тут я зрозумів, наскільки близькою є смерть. Іноді життя в Запоріжжі вимірюється хвилинами.
Коли увага світу перемикається на інші конфлікти, ми дуже гостро це відчуваємо. Для когось це геополітика. Для нас - це життя і смерть.
Регіна Харченко, в.о. мера Запоріжжя:
- Запоріжжя стало домом для десятків тисяч людей, які втекли від війни. Наше завдання - зробити все можливе, щоб місто залишалося місцем життя, підтримки і надії навіть у ці важкі часи.
Наталія Богуславська, лікар-акушер:
- Кожна дитина, яка народжується сьогодні в Запоріжжі, - це доказ того, що життя сильніше за війну.
Наталія Ряписова, вчителька:
- Коли дивишся в очі дітям у школі, розумієш: ми не маємо права зупинятися. Бо якщо перестанемо жити - це означатиме, що війна вже перемогла.
Читати статтю повністю: https://www.iltalehti.fi/ulkomaat/a/0c7378a8-df00-4112-b2d2-69fdb8c1ff16
Дякую Олександру Павлову за чесний і сильний матеріал про наше місто. Світ повинен чути голоси людей, які живуть поруч із війною.
