Микола Попель. Незламаний

Rate this item
(1 Vote)

Пропонуємо вашій увазі черговий нарис циклу «Особисто причетні» - заключної частини Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України». Нагадаємо, що це – розповіді про журналістів, які в різні часи, на різних етапах боротьби за Незалежність внесли особистий вагомий вклад в її становлення та розвиток.

Про незламного Миколу Попеля – колишнього журналіста газети «Запорізька правда» свого часу написав нарис його колега Іван Науменко. Обидва вони, на жаль, вже давно пішли у Засвіти. Та залишилася пам’ять…

Микола Костянтинович Попель прожив на світі 92 роки, два місяці і десять днів, і пішов у вічність 29 квітня 2001 року. Уже тримаючи століття в долонях, він мав, про що згадати і розповісти, хоча до цього не дуже заохочувався, хіба що найближчим друзям міг сповідатися.

Спробую, бодай побіжно, розставити його життєві віхи. День народження його випав якраз на 19 лютого, коли селяни відзначають день Вукола-телятника, і, може, саме тому його в церковних метриках  записали як Вукол, а може так забажав його дід, в жилах якого текла гаряча кров сербів.

Восьмирічним хлопчиком зустрів Миколка-Вуколка революцію 1917 року, і отже, вся історія минулого століття пройшла перед його очима і, можна сказати, за його участю. В п'ятнадцять років в газеті Одеського окружкому «Червоний степ» він вперше надрукував свою замітку, діставши схвальні відгуки товаришів-комсомольців, і тихі погрози тих, про кого писав, - земляків, які перепилися на гучному весіллі в рідному селі Островка.
 
Так почалася його сількорівська діяльність, яка з 1931-го стала професією. Саме тоді випускника Одеського сільгоспінституту Миколу Попеля було зараховано на посаду «літпрацівника-агронома» в обласну газету «Чорноморська комуна». З редакційним посвідченням він за два роки об'їздив і обходив усі сільські райони Одещини. Ще навчаючись в інституті, відвідував літературну студію «Молодняк», друкував свої оповідання в журналі «Металеві дні».

На початку 1933 року Миколу Попеля направляють у Голу Пристань, де він разом з Юрієм Черкаським організовує районну газету «Південна комуна». Там він на власні очі побачив страхіття штучного голодомору, створеного сталінською партійною верхівкою для винищення українського селянства, про що було заборонено навіть згадувати. А 1936 року відповідального секретаря районки направляють на навчання до Харківського комуністичного інституту журналістики. З його дипломом 1939 року прибув у «Червоне Запоріжжя» (так тоді називалася обласна газета, нинішня «Запорізька правда»). Тут він працював аж до ночі з 7 на 8 серпня 1941 року. Про те, що трапилося в цю ніч, він в автобіографії пише лаконічно: "Тут мене спіткала лиха доля - арештували. Обвинувачення - український буржуазний націоналізм".

П'ятнадцять років відбув Микола Костянтинович Попель у таборах ГУЛАГу на Півночі, які поглинули сотні тисяч людей різних національностей, хоча переважна більшість в'язнів була з України. Витримав, не зламався, не зігнувся. Тільки 1956 року, після його реабілітації обласним судом, журналіст змінив сокиру ув'язненого лісоруба на перо репортера й публіциста: почав працювати в редакціях запорізьких багатотиражок «Строитель», «Знамя Победы», які видавалися в колективах будівельних трестів. Працював також в обласних газетах – «Запорізька правда» та «Индустриальное Запорожье».

У 1973 році Микола Костянтинович пішов на пенсію із «Запорізької правди», лишаючись її позаштатним кореспондентом практично до останніх своїх днів. Він займався  громадською роботою, ставши одним із засновників товариства політв'язнів "Меморіал", а згодом - членом обласної редколегії книги «Реабілітовані історією». Виступав у пресі зі статтями і документальними оповіданнями про той час, який згадувати страшно, але й забути не можна. Твори Миколи Попеля друкувалися в газетах «Голос України», «Запорізька правда», в часописах «Спокута», в книзі «Повернені імена».

В пам'ять про талановитого журналіста, безневинно постраждалого від радянського тоталітарного режиму, в кінці 2001 року його колеги з науково-редакційного підрозділу видання «Реабілітовані історією» видали книжку оповідей, нарисів і спогадів Миколи Попеля "Марійчина свічка". На жаль, побачити її він уже не зміг.

Іван Науменко

Read 594 times Last modified on Четвер, 29 липня 2021 17:34