«Ми все одно повернемося до своїх пошрамованих будинків»

http://jerait.com

"Твій дім" - таку  зворушливу назву  мав текст цьогорічного радіодиктанту, який нагадав журналістам-переселенцям, яки писали його у Запорізькому Центрі солідарності журналістів про власну рідну оселю, яку вони змушені були покинути через тимчасову окупацію чи постійні обстріли.

«Насуплений, пошрамований, із заклеєними навхрест шибками, твій дім, беззахисний під час великої біди, тепер щосили намагається бути фортецею: десь у його нутрощах - у темному, незатишному підвалі - часто ховаються від обстрілів люди і домашні звірі», -  ці рядки із диктанту нікого не залишили байдужими.  Саме такою фортецею залишаються рідні покинуті домівки для наших колег-переселенок  - Вікторії Горбатко з Бердянська і Світлани Карпенко з Оріхова.  Своїми враженнями й емоціями від  вони поділилися з ведучою Ольгою Вакало в етері віжн-радіо «На дотик».

Вікторія Горбатко:  Дуже пишаюсь, що і в цьому році долучилась до заходу, завдяки Запорізькому Центру солідарності журналістів. В цьому році диктант був особливий. Ми писали його під час цієї страшної війни. Знаю, що писали люди і в окопах, і в бомбосховищах. Багато тих, які й ми зі Світланою, писали не в своєму рідному місті чи селищі і від цього якось по-іншому все сприймалося. Текст був дуже проникливий. І я вважаю, що він знайшов свій відгук у кожного, хто писав цей диктант. Особливо у тих, хто вимушено виїхав з рідного будинку. У моєму, як повідомляють сусіди, вже відбулося шість обшуків. Я розумію, що мене там нічого не чекає. Але мені дуже хочеться повернутися. 

Що таке для людини дім? Там його аура, особлива атмосфера. У мене дуже багато квітів було, бо мала приватний будинок. 35 видів ірисів росло, всі квіти були представлені – від тендітних  весняних крокусів  до ніжних осінніх різнобарвних хризантем. 

Світлана Карпенко:  Радіодиктант національної єдності - сьогодні це виходить на перший план. Коли ми писали всі разом в Центрі журналістської солідарності, перше, що я відчула – це єдність, яка нам сьогодні дуже потрібна. Єдність і підтримка одне одного, бо без цього зараз неможливо вижити, зустрічати кожен свій день.

24 лютого ми вийшли на роботу в редакцію, у нас був день верстки нашої газети. Все вже було заплановано. Зранку я ще не знала, що сталося. І по дорозі зустріла знайомих, які  сказали, про напад на нашу країну. Газета вийшла, але тираж так і залишився не рознесений, лише невелику частину газет отримали оріхівці, бо відразу все було паралізовано: «Укрпошта» не виїжджала у села. Ми всі не розуміли, що нам робити далі.  А потім почалося найстрашніше: постійні обстріли, зникає світло, ти взагалі відірваний від світу, бо немає інтернету, зв’язку. А найгірше – це інформаційний вакуум, коли  не знаєш, що відбувається. В такому стані ми витримали місяць і на початку квітня виїхали до Запоріжжя. Я також забрала маму, якій 85 років, і вона до останнього не хотіла залишати місто. Виїхали вчасно, бо снаряд потрапив у мамину хату.

Назва диктанту «Твій дім» - у мене відразу  як грудка в горлі. Текст  диктанту був надто емоційним. Особливо для тих людей, які були змушені покинути свій пошрамований дім. Але ми живемо надією, що після Перемоги повернемося додому, все відбудуємо і розпочнемо жити далі.

Людмила Долженко

Повністю переглянути інтерв’ю із журналістками-переселенками Вікторією Горбатко і Світланою Карпенко можна з 1.05.27  за посиланням.

http://jerait.com