Коли стріляють гармати, музи не мовчать

http://jerait.com

Як інформаційний, так і мистецький фронти під час війни однаково важливі – таку думку в ефірі віжн-радіо «На дотик» висловив запорізький співак і композитор, журналіст, член НСЖУ, волонтер Анатолій Сердюк. Докладніше про те, як вже з перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України він почав активно займатися волонтерством, а згодом  виступати з концертами для поранених захисників у  військовому госпіталі та на інших майданчиках, а ще - не полишив написання нових пісень, які надихатимуть нас на  майбутню Перемогу,  Анатолій Сердюк розповів в інтерв’ю ведучій  радіо Ользі Вакало.

Ольга Вакало: Анатолію, ми спілкувалися, коли готували фільм «Дорога свободи», присвячений 30-річчю проведення фестивалю сучасної пісні і популярної музики «Червона рута» у Запоріжжі. І тоді згадували, що було до 30-ти років відновлення Незалежності, і ти розповідав, як ставав українцем… Але на початку сьогоднішньої розмови згадаємо 24 лютого. Ось цей перший дотик до жаху, який трапився, про який говорили, «анонсували» навіть, але не знали, яким він буде… Де були твої думки, почуття і якими вони були?

Анатолій Сердюк: По-перше, я знав, що війна буде. У 1991 році та наступні роки я дивувався, як нам  це вдалося  без жертв, без війни…

Ольга Вакало: Без кровопролиття, бо жертви були…

Анатолій Сердюк: Так, жертви були і вся наша попередня історія – це була боротьба України за свою незалежність. Але, щоб так – за три дні «переламалося» все і ми проголосили незалежність… Я ще дивився історію різних країн і бачив, що після 20-30-50 років незалежності у них починалася війна за справжню незалежність. Я весь час підсвідомо наче думав : коли ж це буде у нас? Чесно кажучи, не чекав, що все так буде зухвало, повномасштабно, з усіх боків, повністю зневажаючи  думку світової спільноти, всіх правил, законів, всіх Меморандумів, які ми підписали, так відкрито…

Ольга Вакало: Цинічно і нахабно…

Анатолій Сердюк: Спочатку я був дуже злий на нашу владу, яка весь час говорила, що нічого не буде. І навіть напередодні, перед вторгненням, міністри всі в один голос говорили, що війни не буде. І тому я сподівався, що вони ж не будуть нам брехати? А вийшло ось так… Перший день у мене був «побутовий»:  зібрати речі, гроші, все швидко зробити. А на другий день я вже почав думати: а як можна допомогти, з ким можна зв’язатися?  І вже третій-четвертий-п’ятий дні я волонтерив… 

У мене було запрошення 4 березня виступити у Запорізькому військовому госпіталі. Ще до війни. Але в ці дні я їздив у госпіталь і розводив руками : що робити? Але 8 березня ми виступили. Олена Шевчук, голова ГО «Запорозькі берегині» взяла під свою волонтерську опіку госпіталь, і ми виступали там. Я співав, через кілька днів був ще один виступ з Іриною Соболевою, теж волонтеркою.

Ольга Вакало: А відчував , що є потреба в таких піснях, вони ж були написані раніше?

Анатолій Сердюк: Я хотів співати патріотичного спрямування пісні. А до мене зверталися, не напряму, Олена Шевчук казала, що просили, щоб і щось ліричне було. Ми співали і ліричні пісні. Потім ми виступали у волонтерських центрах. Дружина мені теж допомагала, в’язала маскувальні сітки… А далі, коли вже налагодився волонтерський рух, коли все впорядкувалося, тоді я вирішив, що треба писати пісні… Ця війна, цей її гострий етап підштовхнули мене доробити ті пісні, які лежали і були ніби не актуальні. А виявилось навпаки. І я записав кілька пісень. Дописав вокал, бек-вокали, доробив тексти слів і аранжування ми підправили. І зараз я над цим саме працюю, щоб доробити цю військово-патріотичну програму.

Ольга Вакало: Не можу не запитати про інформацію – місцеву, загальну. Те, що транслюється телемарафон «Єдині новини». На початку це було дуже потрібно. Тепер виправдано. Але зараз порушується питання саморегулювання медіа – у нас досі немає такого органу. І ще у нас не всі телеканали зараз мовлять. Що ти думаєш про інформацію під час війни?

Анатолій Сердюк: Війна показала, що неправильно було робити саме такою реформу суспільного радіо і телебачення і знищити місцеве мовлення. Тепер дуже гостро в ці місяці відчувалась  і відчувається зараз нестача місцевої інформації в ефірі регіонального суспільного мовника.

Ольга Вакало: Де ти тоді  черпав інформацію, з яких джерел?

Анатолій Сердюк: У мене на сторінці багато шанувальників, як у артиста, кожен з різної місцевості, з різних міст щось своє писав. Я потім розшукував у стрічці на Фейсбук цю новинну інформацію. Газети перестали виходити друковані, але в електронному форматі їх можна було прочитати – і місцеві, і центральні. Звідти інформацію я брав. 

А з приводу телемарафону. Спочатку це дуже було потрібно, ці меседжі Арестовича заспокоювали, але чим далі, ми розуміли, що це перебільшення. І перемога ще не скоро буде. Це дуже довга і серйозна війна. Але тон цих спікерів не змінився. І вже більшість моїх знайомих не довіряють цим «говорунам», а шукають інформацію по інших каналах. І вже національний телемарафон не так дивишся і слухаєш, бо дуже однобоко все висвітлюється. Можливо, тому що я ще і журналіст, тому це розумію. Багато людей не розуміють. Питають : а чому того не видно, а чому той не виступає? Кажу : а їх не беруть на той телемарафон. Дивіться інші. А інших телеканалів немає. Тому, гадаю, зараз настав той момент, що можна урізноманітнити  якось подачу інформації. І я хотів порівняти це з музикою, як співак і композитор. Людина потребує інформації. І потребує естетичної насолоди. Я, як артист, не йду на поводу  у публіки і не співаю тільки те, що їй хочеться, бо я набагато більше знаю, розумію, аналізую і висловлюю свої відчуття і погляди через пісню. Я підтягую свою публіку до цієї пісні. До мене на концерти ходять ті, кому це цікаво. Так само інформація зараз дуже потрібна людям, але разом з інформацією треба ще виховувати у людини патріотизм через музику, пісню, мистецтво загалом.

Людмила Долженко

Повністю переглянути інтерв’ю з Анатолієм Сердюком можна з 7.10 за цим посиланням.

http://jerait.com