Прощальне слово про Друга

http://jerait.com

Для мене це – особистий біль і непоправно важка особиста втрата. Толя, Анатолій Васильович Півненко пішов 13 листопада 2021 року у Вічність…

Протягом багатьох років нас зв’язувала не лише Журналістика, що була нашим життям, але і дружні довірливі стосунки. Коли не потрібні ні зайві слова, ні телефонні дзвінки чи зустрічі за графіком, бо ти просто знаєш, є Півненко, і він неодмінно зателефонує чи з’явиться поруч саме тоді, коли потрібно, і порадіє, і підтримає, якщо щось…Мені завжди гріло душу, що це було взаємним розумінням дружніх колежанських стосунків. 

Таким Анатолій Півненко був і залишався на будь-яких посадах і для друзів, і просто для добрих знайомих. Завжди намагався допомогти і підтримати, ніколи не відмахувався і не ховався за зайнятістю. Він був Людиною.

А ще він був прекрасним журналістом з ліричною і світлою душею, відчував слово на звук, на дотик, може тому був ще й прекрасним головним редактором, організатором творчого колективу. Його сліди ще довго звучатимуть в Будинку преси, де й нині живе і радує читачів газета «МИГ» – колись – «Комсомолець Запоріжжя», головним редактором якої він був. А на третьому поверсі Будинку преси ще витає дух газети «Наш город», яку саме Анатолій Півненко починав «з нуля» у непередбачувані 90-ті роки минулого століття і зробив її найпопулярнішою в місті… 

І в Будинку «Радіо Запоріжжя», на вул. Матросова, 21 (на жаль, немає вже того радіо!) залишився на хвилях  ефіру його голос. Головним редактором радіо він працював недовго, але встиг зробити стільки, на що багатьом і десятиліть було б мало.  

Його душею, його серцем, його наснагою довгий час жив і телеканал «Алекс» - останнє місце його роботи, його лебедина пісня. Для багатьох журналістів він був не тільки керівником – наставником, вчителем, старшим товаришем…

Анатолій Васильович, Толя Півненко, беззмінний член секретаріату нашої обласної організації Національної спілки журналістів України, заслужений журналіст України, організатор багатьох цікавих справ – творчих конкурсів, фестивалів, благодійних акцій… 

Він залишив по собі безліч добрих справ і величезну Порожнечу, яку ніхто не зможе зайняти. Бо він був Незамінним. 

Низький тобі уклін за все, дорогий друже і колего Анатолію Васильовичу Півненко. Світла пам’ять, допоки житимемо ми, всі, хто знав тебе, хто перебував в твоїй життєві орбіті! Як невимовно боляче, як важко і гірко… 

Співчуття і мужності твоїй прекрасній сім’ї – коханій дружині, улюбленій донці і безкінечно любимому тобою онуку, якого назвали на твою честь. Він продовжує твій шлях на цій землі. Спочивай з миром на терезах Вічності, дорогий друже і колего!

Валентина Манжура

http://jerait.com