Моя шановна вчителько! Скільки ж Вам потрібно мати терпіння, щоб навчити нас всьому? Ви так щиро любите нас, що не помічаєте нашу неуважність, іноді непрацьовитість, або просто ледарство. З яких священних джерел мудрості черпаєте сили, щоб навчити нас, трішечки неслухняних і веселих таких, рідної мови? Своєю сонячною енергією вселяєте в наші голови П'ятий океан глибинних знань, глибоких і безмежних.
Завдяки Вам, мені подобається весела райдуга, зелена травичка, осінній листочок, шепіт кущиків і дерев. Мені до вподоби українські пісні, такі ніжні і щирі, ласкаві і співучі. Я з радістю спостерігаю за весняним молодим струмочком, який весело та завзято біжить по лісовій галявинці. Своєю гармонійною бистроплинністю й чудовим співом він ніби закликає нас до праці, натхнення та творчості…
…Я тихесенько відкриваю двері улюбленого кабінету і бачу свою рідну вчительку. Останній зошит відкладено. Вона тихо сидить, задумливо і втомлено, дивлячись у вікно. «Спасибі Вам» - ледь чутно шепчу я і тихо ступаю по сходинках школи на пустий двір. І несподівано мені спадають на думку такі слова:
За доброту, щирість, ласку,
Спасибі, дорогенька, Вам!
Ви ведете немов у казку,
Даєте любов нашим серцям.
Спасибі, за глибинні знання,
Ви відкрили нам весь світ,
І ось найтяжчі завдання,
Тепер проходять мимоліт.
Хай Вам щастить,
Бажаю сили і натхнення,
Хай сум не прийде ні на мить,
Найбажаніших мрій здійснення!
Наталя Судейко