Культура (211)
Сьогодні красуня-філармонія виглядає напрочуд привітно, чекаючи запеклих меломанів на музичні гостини. Очолює "храм мистецтва"- Запорізьку обласну філармонію чарівна жінка, професіонал своєї справи, генеральна директорка, заслужена працівниця культури України, кавалер Ордену княгині Ольги» ІІІ ступеня Ірина Конарева.
Серед розмаїття концертних програм у філармонії погляд з цікавістю зупиняється на яскравій афіші академічного симфонічного оркестру. А незабаром лункі дзвінки запросять вас у святу-святих-затишну світлину глядацької зали, завжди охайної, з привітними білетерами. Слухача зустрічає відкритий навстіж сценічний простір. А в різних «позах» застигли мовчазні музичні інструменти в чеканні тої хвилини, коли, нарешті, лагідні, теплі і такі рідні руки, обірвуть їх мовчанку.
Цю енергійну чарівну жінку з напрочуд світлою і приязною посмішкою добре знають на Запоріжжі. Вже чимало років вона опікується культурою і мистецтвом на різних рівнях і в різних іпостасях, але завжди, без винятку – талановито і натхненно. І ці епітети – не перебільшення, а лише реальна констатація фактів. А вони в тому, що для Ірини Едуардівни Конарєвої – генеральної директорки Запорізької обласної філармонії, заслуженої працівниці культури, її робота – то головна справа і душі, і життя. Музи і музика наповнюють його по вінця.
КОРОТКИЙ ВСТУП
Вчора в моєму особистому календарі з’явилося ще одне свято. Це щастя мені (і не тільки мені, бо в залі був аншлаг, щоправда, з поправкою на той клятий коронавірус!) наша найкраща Запорізька обласна філармонія і наш прекрасний академічний симфонічний оркестр на чолі з неперевершеним Маестро В’ячеславом Редею. Що це було? Відкриття нового сезону, – скаже хтось. Так, саме ці слова були написані в афіші. Але вони лише на краплинку дають уявлення про те, що стало щасливою подією ранньої осені для багатьох людей…
Нотатки про Запорізьку обласну філармонію
Емоційне
Ранком прокинулася, як буває тільки в дитинстві . – з відчуттям свята в душі. І день був буднім – п’ятниця, і небо за вікном – похмурим, сонце ще не пробилося крізь ранкові хмари, та все це не затьмарювало настрій. Легкий вітрець виніс останні туманні пасма сну у відчинене вікно, зачепив фіранку і тонку скляну вазу на підвіконні, утворивши ледь чутну дивну мелодію… Одразу згадалося, що саме сьогодні у мене зустріч з великою музикою, ввечері я йду до філармонії.
Вже не рік і не два відбувається в моєму житті це дивовижне дійство. Підходжу до вишукано-урочистої будівлі концертного залу імені Глінки з світлими строгими колонами, що ніби піднімають її над буденністю, в прозору височинь, відчиняю масивні дубові двері, ступаю до фойє – і ніби опиняюся в іншому часовому вимірі, де безслідно зникають суєта, невлаштованість буття, втрачають значущість мілкі проблеми, образи, невдачі. Натомість душу заповнюють спокій, невимовна тепла радість і очікування дива.
