Білим по чорному

Rate this item
(16 votes)

Небо у ці дні кольору молока, густого сигаретного диму та розбавленої акварелі. Біле. 

Птахи, що влітають у це марево, пропадають назавжди з виду. Чутно лише їх крики, їхні розмови. 

Небо над моє головою – частинка туманного Альбіону. І якщо заплющити очі, перегукування чайок у гущі туману переносить тебе на узбережжя зимового океану. 

Білі чайки у білому небі.

Ця зима не схожа на себе. В ній було замало снігу. Білий коректор з ажурного плетива сніжинок повинен прикрити увесь мотлох, увесь бруд. Білий колір виправляє недоліки. А снігу цього року було недостатньо, щоб забути про те, що й бачити інколи не хочеться.

Як багато білого у вашому житті? Набагато більше ніж ви подумали, прокручуючи в голові наявність у вашому гардеробі білих светрів чи шкарпеток.

Білий маскує бруд, недоліки. Ховає їх.

Тугий білий джгут з бинта і якоїсь м’якої тканини обережно лягає на пошматоване тіло. Ми закриваємо білими пелюстками марлі гнійні рани, що кровоточать та за формою нагадують вирви від гранат. Нам страшно бачити це на власні очі. 

Я пишу свої тексти друкованими чорними літерами на білому папері, натискаю на чорні клавіші, де витиснуті білі літери. Білого більше. Він дає правду.

Коли не вмієш мовчати, закрий собі рота білою пов’язкою. Я не хочу чути цей бруд, не хочу знати, що тебе не влаштовує геть усе, на що падає твій погляд. Зав’яжи пов’язку на чотири стрічки і мовчи. Твої слова важкі, як краплі густої нафти. Ти вихаркуєш їх, шалено поблискуючи очима, шукаєш нової брехні, нової проблеми. Мовчи. На білому тлі проступають чорні краплі. Але білого, знову ж таки, більше.

Довжелезні, вкриті кіптявою труби, гордовито здіймаються над містом. Вони, немов ніздрі дракона, похованого під товщею землі, з кожним новим подихом виштовхують білий дим. Дракон обережно перевертається уві сні, робить вдих, а потім зі свистом та гуркотом випускає повітря. З чорних застарілих труб вириваються клуби білого диму, що легко маскуються під хмари. 

Я бачу ці метаморфози, коли їду на маршрутці до університету кожного ранку. На білій маршрутці. Яка в своєму череві ховає більш як два десятки незадоволених ранковим підйомом, тиснявою, роботою, своїм життям, життям сусідів та ще горою важливих справ людей у чорному незручному зимовому одязі. А на кожній зупинці біла маршрутка відкриває свої двері, і на зовні вивалюється ця суміш незадоволення, роздратованості та чорноти.

І я з вами – не виключення. 

Може зараз, читаючи цей текст, ви одягнені в улюблений білий светр чи білі шкарпетки. Або тримаєте в руці білу чашку, наповнену до краю чорним чаєм. 

Білого у вашому житті набагато більше, ніж ви думаєте.

Навіть, коли небо вилазить з-під білої туманної ковдри, являючи світу свою незбагненну блакить. Коли там, вдалечині, сонце – нерозведена водою крапля охрового кольору, пальцями художника розчесана та вплетена у абриси хмар. У цьому тонкому плетиві та сплетінні жовтого, блакитного, темно-синього, пурпурового та блідого жовтогарячого, якщо дивитись, примруживши очі, я бачу білий. Там він народжується.

Ксенія Єрмакова

Read 1332 times Last modified on Понеділок, 08 лютого 2016 19:26