Небезпека може бути там, де її не чекаєш: журналістів навчали протимінної безпеки
Місце прильоту. Узбіччя дороги. Поле, куди журналіст приїхав знімати посівну чи жнива. Парк, лісосмуга, покинута будівля. Навіть звичайний тротуар у прифронтовому населеному пункті.
За роки повномасштабної війни журналісти Запорізької області добре вивчили правила роботи під час обстрілів, та небезпека не закінчується після вибуху. Нерозірваний боєприпас, уламок, розтяжка чи замаскована міна можуть залишатися там, куди за кілька хвилин приїдуть рятувальники, поліцейські й журналісти.
Про те, як розпізнати ризик і насамперед уберегти себе, медівники говорили під час дискусії з протимінної безпеки, яка відбулася на навчальному майданчику ГУ ДСНС України у Запорізькій області.
Захід вийшов багатоплановим і цікавим: нові знання, практичні поради, обмін досвідом роботи журналістів, які працюють у вибухонебезпечних зонах і навіть коротке тестування з обговорюваних питань. І для ілюстрації - практичне знайомство з роботою піротехніків, дронами, які допомагають у розмінуванні, з роботом-сапером, який працює в особливо складних ситуаціях, де на спеціаліста, навіть добре екіпірованого, чатує смертельна небезпека.
Знати не назву міни, а як вижити
Інструктор з мінної безпеки Артур Давиденко відразу окреслив принцип заняття: журналістам немає потреби запам'ятовувати будову та назви десятків вибухонебезпечних предметів. Значно важливіше знати, як вони повинні діяти, щоб уберегти від себе та людей поруч від небезпеки.
Одне з найнебезпечніших для журналіста — місце недавнього обстрілу. Туди медійники часто намагаються потрапити якомога швидше, щоб зафіксувати наслідки, поспілкуватися з очевидцями, зробити фото і відео. Але частина боєприпасів може не здетонувати, і елементи снарядів можуть опинитися під землею чи серед уламків і залишитися непомітними.
Є ще одна серйозна загроза, на яку звернув увагу інструктор:
- На місцях обстрілів, куди ви виїжджаєте працювати, завжди зберігається ризик повторних ударів ворога.. Тому будьте уважні до попереджень співробітників ДСНС і поліції, які працюють на місцях, — наголосив Артур Давиденко. І дав дуже простий орієнтир: якщо рятувальники залишають місце і швидко прямують в укриття, журналістам також потрібно негайно ховатися. У рятувальників є засоби моніторингу небезпеки, тому їхні попередження не можна ігнорувати.
Коли небезпека — за кілька метрів
Те, про що говорив інструктор, для запорізьких журналістів давно не абстрактна теорія. Під час тренінгу колеги згадували власні нестандартні ситуації, ділилися досвідом пережитого. Дмитро Іванов розповів про випадок на Оріхівському шосе, коли дорогою на роботу побачив падіння дрона.
- Дрон упав зовсім поруч — приблизно за десять метрів — і не вибухнув. Тож ми терміново викликали саперів і слідкували, щоб люди не підходили близько до вибухонебезпечного предмету, допоки не приїхали спеціалісти.
- Інший випадок стався після влучання у районі, де я мешкаю, - розповів Дмитро. - Люди ще до приїзду екстрених служб кинулися допомагати постраждалим серед уламків, а було вже темно. Доводилося нагадувати тим, хто рухався територією, щоб світили ліхтариками і уважно дивилися під ноги, - наголосив журналіст.
Саме такі ситуації змушують по-іншому сприймати інформацію, яку, здавалося, медійники вже неодноразово чули на безпекових тренінгах. Після практичного заняття Дмитро звернув увагу, зокрема, на те, наскільки значною може бути зона ураження уламками під час вибуху.
Своїм досвідом роботи у прифронтових громадах поділилася і Світлана Карпенко, редакторка оріхівської газети «Трудова слава». Вона неодноразово виїжджала у населені пункти поблизу лінії бойового зіткнення, але ніколи не робила цього самостійно: журналістські поїздки відбувалися разом із представниками ДСНС або поліції, які знали безпекову ситуацію і могли зорієнтувати, де пересуватися можна, а куди заходити ризиковано.
- Ніколи не можна навіть заради якогось дуже гарного кадру ризикувати. Треба завжди думати про власну безпеку і загрозу для тих людей, які поруч, і за тебе відповідають. Найголовніше правило — не треба лізти поперед батька в пекло, — наголосила Світлана Карпенко, бо яким би важливим не був матеріал, чи вдалим не здавався майбутній кадр, він не вартий того, щоб через нього ризикувати життям.
Цю ж думку фактично підтверджував і Артур Давиденко. Якщо журналіст потрапляє до населеного пункту в зоні активних бойових дій, потрібно триматися спеціаліста, що його супроводжує, і виконувати рекомендації. Особливо небезпечними можуть бути безлюдні місця.
Увага на дорогах!
Під час розмови журналісти визначали місця, де під час роботи можуть зустріти вибухонебезпечні предмети: сільську місцевість, поля, дороги, парки та лісисті території.
Окремо говорили про сільськогосподарські угіддя. Для регіональних журналістів це особливо актуально: знімати посівну чи жнива, працювати з фермерами і механізаторами доводиться безпосередньо в полях. Артур Давиденко підтвердив, що на таких територіях потрібно бути особливо обережними.
Навіть тверде дорожнє покриття не завжди гарантує безпеку на територіях, де перебували російські військові. За словами інструктора, вибухонебезпечні предмети можуть маскувати у вибоїнах, тому варто уникати ям та узбіч.
Потенційно невизначеними можуть бути й звичайні предмети. Під час дискусії йшлося про випадки мінування речей, які не викликають підозри. Саме тому головний принцип залишається незмінним: незнайомий чи підозрілий предмет не потрібно торкати, пересувати або намагатися самостійно з'ясувати, що це. Завдання цивільної людини, в тому числі і журналіста, — відійти на безпечну відстань і повідомити відповідні служби.
Коли замість сапера до боєприпасу йде робот
Після завершення дискусії журналістам наочно показали те, що зазвичай залишається за кадром коротких повідомлень про розмінування: спорядження саперів і технології, які дозволяють не наближатися до мін без крайньої необхідності.
З медійниками спілкувалися заступник начальника відділу безпілотних систем та робототехніки Богдан Амлін та начальник відділення механізованого розмінування Руслан Анікалов. Вони розповіли про роботу саперів та про використання безпілотних літальних апаратів та наземних роботизованих комплексів при розмінуванні територій. Серед них — багатофункціональний робот для розмінування. В ідеальних умовах він працює разом із дроном: БПЛА проводить розвідку території з повітря, допомагає визначити місце розташування снаряду і коригувати роботу наземного комплексу.
Якщо ситуація дозволяє, фахівець може сам підійти до вибухового предмета для його знешкодження чи підготовки до знищення. Але бувають вибухові пристрої, наближатися до яких надто ризиковано навіть саперу. Тоді замість людини до небезпечного об'єкта направляють спеціальний роботизований комплекс.
- Оператор керує ним дистанційно. За допомогою маніпулятора робот може доставити заряд до вибухонебезпечного предмета, а потім відійти на безпечну відстань. Інший варіант — захопити небезпечний предмет кінцівками - маніпулярорами і перемістити його. Обидва способи роботи піротехніки продемонстрували журналістам на навчальному майданчику.
- Основне завдання — зберегти життя і здоров'я сапера, — пояснив Руслан Анікалов. За його словами, цей роботизований комплекс же тричі застосовували під час реального розмінування. Таких комплексів, як зазначив фахівець, в Україні шість, один із них — у Запоріжжі.
Побачити те, чого не видно
Але і на цьому безпекова навчальна дискусія не закінчилася. Начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту Валентин Кабко познайомив журналістів з сучасним обладнанням, яке використовується для радіаційної та хімічної розвідки.
Це прилади для визначення альфа-, бета- та гамма-забруднення, засоби індивідуального дозиметричного контролю, газоаналізатори. Для регіону, де у тимчасово окупованому Енергодарі працює Запорізька АЕС, а в самому місті, яке постійно перебуває під обстрілами, є чимало об’єктів, які можуть нести потенційну хімічну загрозу – це надзвичайно важливо.
За словами Валентина Кабка, на території Запоріжжя працюють пости радіаційно-хімічного спостереження. Заміри проводять чотири рази на добу, після чого інформація збирається та передається для оцінки радіаційної обстановки.
Ще один прилад, який побачили журналісти, застосовується, коли рятувальники мають справу з невідомими речовинами. За словами фахівця, база лазерного спектрофотометра містить близько 12 тисяч речовин. У певних випадках прилад дозволяє визначити вміст навіть крізь скло, не відкриваючи ємність. Для рятувальників це не лише демонстраційне обладнання. Безпосередньо перед тренінгом підрозділ повернувся з виклику: у квартирі розбили побутовий термометр із ртуттю, і фахівці допомагали людям усунути небезпеку.
Головне правило — не ризикувати заради кадру
Ось така різнопланову, надзвичайно інформативну та корисну безпекову дискусію провели для журналістів запорізькі рятувальники. Найважливіше висновки з почутого можна вмістити у кілька простих правил:
- Не поспішати туди, де щойно стався приліт.
- Працювати тільки після попереднього огляду території спеціалістами.
- Не торкатися підозрілих предметів.
- На прифронтовій території не сходити з перевіреного маршруту.
- Не ігнорувати вказівки саперів, рятувальників та поліцейських.
- Пам'ятати про можливість повторного удару.
– Загалом дискусія була дуже змістовною і корисною, особливо цікаво було послухати колег, які так чи інакше потрапляли в екстремальні ситуації, пов’язані з вибухонебезпечними предметами. Нехай, звичайно, цей досвід нам ніколи не знадобиться, але знання зайвими не бувають, - поділилась своїми думками Антоніна Фролова, редактор сайту ZPRZ.CITI. - Для журналістів же, як ми сьогодні неодноразово підкреслювали на дискусії, є одне найважливіше правило. Бажання бути першим на місці події, отримати ексклюзивний кадр чи побачити все на власні очі — частина професії. Але жоден кадр і жоден матеріал не можуть бути важливішими за людське життя, - підкреслила журналістка.
Лана Світланова
Фото Олександра Прилепи та Сергія Біжка
