Запоріжці-олімпійці: Юрій Лагутін. Гандбол

Rate this item
(1 Vote)

У шерензі запорізьких золотих олімпійніків він стоїть особняком – ні, його медаль також рясно полита солоним потом, як «золото» Леоніда Жаботинського, Тетяни Доровських, Олександра Резанова, Якова Пункіна, Михайла Іщенка.

Але гірка ціна цієї монреальської олімпійської перемоги виявилася страшною. Безневинна, на перший погляд, травма, отримана у грі зі збірною Польщі, здетонувала на смертельну хворобу.

У 27 років, 29 квітня 1978 року, його не стало.

На Першотравневому цвинтарі з'явився новий пам'ятник, повз який не минає, щоб хоч на мить не зупинитися у скорботі, кожен. Гордим стрімким птахом витає над цвинтарним пейзажем, над хаосом надгробків і могильних плит красень-гандболіст. Так, як колись під овації захоплених уболівальників літав елегантний Юра Лагутін, роздаючи свої фірмові паси, дивуючи тонким прочитанням гри і найбагатшим арсеналом кидків – від гарматних до філігранно-знущальних, коли бідолахи-воротарі ніяк не могли второпати, як боротися з цим хитрющим Лагутіним. Він був із тієї славної когорти, яка кувала славу тодішньому «ЗМетІ», прабатькові «ЗІІ».

Він ріс і мужнів разом із Олександром Резановим, Михайлом Іщенком, Віктором Шкарлатом, Юрієм Шульгою, Анатолієм Артамоновим, Борисом Гореліком, Юрієм Чурсіним, Миколою Томіним. Можливо, він на якусь краплину був талановитіший за своїх товаришів. Але на тренуваннях, скажу точно, працював також трохи більше за інших.

Інколи навіть забуваючи про свій улюблений жест, який він зрідка дозволяв собі під час гри, закидаючи за голову занімілу від втоми праву руку.

Шлях на Олімп він розпочав у складі студентської збірної СРСР у 1973 році – і одразу став найкращим гравцем чемпіонату світу серед студентів. Адже вже тоді у складі збірної Румунії сяяли такі зірки, як Штефан Бірлана та Гіца Ліку. 

А вершиною його кар'єри, що стрімко мчала до Олімпу, став виклик до збірної світу на матч зі збірною ФРН. СРСР тоді, крім нього, представили такі яскраві зірки, як москвичі Володимир Максимов і Віктор Кравцов. Досягнення Лагутіна навряд чи судилося комусь перекрити. Відтоді запоріжців до збірних світу з ігрових видів спорту не викликали.

Він дійсно був «стрижнем» запорізької команди та чудовим хлопцем поза майданчиком. І дивовижне ставлення товаришів до нього мало дві складові: одна – за майстерність, за боротьбу до кінця, за вірність колективу, інша – за товариськість, простоту, людяність, скромність у повсякденному житті. Справедливість.

Ми пили і не п'яніли, ніби відчуваючи близьку біду. Потім вийшли в морозну заметіль. Через сильний біль у спині йому вже тоді було боляче ходити, але знали про це лише найближчі. Так стійко він тримався.

– Не проводжай мене, – сказав він на прощання – і розчинився вночі.

Такою була наша остання зустріч… 

Він пішов із життя 29 квітня 1978 року, у день народження свого тренера Семена Полонського. Я невиразно пам'ятаю цей день. Лише намертво врізався в пам'ять ридаючий, тоді ще худий, як тростинка, новачок команди Коля Жуков, майбутній феноменальний воротар, який за рівнем таланту був із Лагутіним однієї масті. Може, тому й пішов із життя так само передчасно, але, на відміну від Лагутіна, із власної вини.

Ось уже три десятиліття, щороку 30 квітня, його товариші, друзі, ветерани запорізького гандболу, молода гандбольна зміна приїжджають вклонитися його праху. Тепер приїжджати сюди стало ще гірше. До двох могил, Юри та його батька Василя Лагутіна, кілька років тому додалася третя – сина Вадима, але це вже інша, не менш страшна трагедія родини Лагутіних…

Юрій ЛИСОВИЙ

Досьє

Юрій Лагутін народився 15 лютого 1949 року в Запоріжжі. 

Заслужений майстер спорту. Виступав за команди «ЗІІ» (Запоріжжя) та СКА (Киї)]. 

Олімпійський чемпіон ([1976) та учасник Олімпійських ігор (197)]. 

У складі збірної СРСР провів 92 гри, закинувши 212 м'ячів.

Нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

Read 300 times Last modified on Понеділок, 08 травня 2023 20:40