Знову загула сирена

Оцените материал
(1 Голосовать)

Здригаюся як уперше, але у бомбосховище не ховаюсь…Та і немає нічого безпечного поблизу. Сусідська дівчина Дарина кутається в плед з кішкою у коридорі біля ліфта. ЇЇ чоловік, ще зовсім хлопчина, майже кожен день ходив до військкомату, доки не взяли в тероборону. Молоду дружину сховав подалі від міста, у родичів, а ключі від квартири передав нам: «Поливайте квіти двічі на тиждень, я пішов, цього разу точно». Плачу вголос – раніше так було лише у фільмах про війну.

Яка холодна весна. А мені однаково, навіть краще, так зручніше терпіти біду. – Ну як ви? – Що казати братові, який дзвонить з Німеччини, відповіді немає – тільки сльози  або: «Життя скінчилось, лише страх і відчай». Все завмерло 24 лютого. Нас немає. Телевізор, телефон, новини з фронту (якось дивно звучить, нереально). Ворог поруч, треба бігти, нас чекають..,  а як? Як лишити квіти, зелені пагони  розсади, плани на врожай в рідній Гарбузівці і той самий ключ, що передав сусід – це і є життя, а я і не знала.

Дуже боюся різких звуків, навіть сміттєвоза. Коли виє сирена, лягаю на диван, бо його спинка, то і є мій захист. Здригаюся всім тілом, мені здається, що я чую, як десь далеко на війні від вибухів здригається земля. Чи, може, то моє серце…

Вимкнули ліфти та світло в під`їздах, снуємо в темряві як мурахи. З нового – почали розмовляти з усіма сусідами, які не поїхали, прямо на сходах. Виникла потреба спілкуватися, оголювати душу. Про все, і справжнє, і вигадане. Навіть незнайомі люди в чергах до аптеки чи до каси супермаркету не скаржаться: часу у всіх повно, а життя завмерло. У кожного свої розповіді, але тема одна – війна. 

У Гарбузівці справжній рай – замість сирен пташиний спів . Селяни на городах, весна та генетичний код роблять свою справу. Село мале, до двохсот дворів, а на фронт пішло десь п'ятнадцятеро. Ще взимку організували тероборону. Люди несли вили та сокири, ось така зброя. Ще не знали, з якою люттю оскаженілий ворог вбиватиме все живе. Прилетіли ластівки. Справді? Ви чого? Не знаєте, що у нас війна? Дурні птахи тисячі кілометрів пролетіли. Але, можливо вони щось відчувають і не все так погано?.. Надія є? Завжди є. Ластівки на проводах схожі на чорненькі ноти. Цікаво, якщо зіграти по цих нотах музику, що вийде. Стефанія, мамо, мамо, Стефанія, заспівай-но мені, мамо, колискову…

А що надихає мене вірити в перемогу – віра і надихає. Точно знаю, пишаюся нами, обожнюю українців. Скільки ж треба наших життів кровожерливому ворогові? А ми і не знали, на який спротив здатні. Вчорашні дідусі, чоловіки та пацани чатують на призов. Відомий джазовий музикант стає мінометником, чемпіонка з біатлону - снайпером, бізнесмен - розвідником. 

Дев`ятий рік. «Разом нас багато, всіх не подолати», - колись співали «Гринджоли». Це точно, але ідуть найкращі. Дехто назавжди. Іноді в чорних трунах з написом «Невідомий чоловік №…». Що ж тоді хотів сказати нам семисотрічний запорізький дуб, давно засохлий, який зазеленів цієї весни? 

Наші воїни, вклоняюся до землі, і не можу осягнути, де береться  така велич і відвага, спрага до волі.

Збережи нас, Боже.

Олена Морозова, призерка конкурсу ЗОО НСЖУ - «І серце, і життя віддам за Україну»

Прочитано 167 раз Последнее изменение Вторник, 14 Июнь 2022 20:24

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435