Культура (263)
Давно колись жив собі чоловік Юрій — не багатий і не бідний, тихий і не кожному примітний. Не всякий міг його бачити, хоч всі про нього знали. Жив, як характерник - одинаком. В степу на хуторі товксь, але дорогу на той хутір не знав ніхто. Забажає Юрій — сам кому потрібно потрапить на очі, а не захоче — і так обійдеться.
Мало хто відав і про звички Юрієві: чим живе, із чого куліш варить, на що час витрачає. До наших днів тільки й дійшло, що хортів у нього багато було. Одні подейкували, що хорти — це Юрієві собаки, інші вовками їх називали. Траплялося, що тих хортів навіть за півнів визнавали.
Років десять тому назад я написала книгу «Легенды Хортицы», проілюстровану панорамними фотосвітлинами Бориса Петрова. В основу цього твору покладені давні легенди, які історики Яків Новицький та Дмитро Яворницький збирали в етнологічних експедиціях на Запоріжжі, розпитуючи сторічних козаків.
Ініціатором перекладу на українську мову цих поетичних казок був мій колега журналіст та поет Олександр Абліцов. Він і розпочав цю благородну роботу, але пішов в засвіти… світла йому пам’ять.
Давня казка
На краю Землі, де зустрічаються вода, вітер і земля, п’ятеро людей сиділи біля вогнища. Вдягнені у шерстяні плащі синього, темно-зеленого, кармінного, пісочного та коричневого кольорів. Хто то були чоловіки та жінки - розгледіти неможливо було: капюшони плащів приховали їх обличчя від очей людських.
Щільний туман укутав мис острову, немов ковдрою. Іскорки вогню здіймались у нічне небо. Людина у синьому плащі паличкою поворушила багаття. П’ятеро сиділи мовчки. Тиша. Пустка, але сповнена повнотою.
Еріка Аджайа - лінгвіст, філолог, з досвідом журналіста і редактора в друкованих ЗМІ та онлайн-платформах, перекладач, копірайтер. Она випускниця Школи молодого журналіста Запорізької обласної організацї Національної спілки журналістів України.
Свій творчий потік у матерію вона втілює у вигляді есе, казок, притч, віршів, статтей, інтерв'ю, замальовок, нарисів - в його унікальному змісті і стилі.
Вбачає за головне в літературі – це поштовх читача до пізнання своєї самобутності та справжності, що призводить до практичного, жвавого і душевного життя. А текст – це живе творіння!
