Села болгарського! Своєрідною «ментальною Болгарією» для мене навіки залишиться Преслав, розташований в Приморському районі Запорізької області, в якому, більше 160 років тому, оселився мій пращур.

Я й досі пам’ятаю перші зустрічі з цим таврійським селом, коли мені було щось із чотири рочки.

– Чий си? (Ти чий?) – питали мене люди мовою моїх предків, якої я ще тоді не знав, народившись і зростаючи в обласному центрі – великому індустріальному Запоріжжя. Однак минали літні дні й навколишні люди ставали «своїми». Я навчався словам старовинної болгарської мови, слухав пісні. А навколо простягався український степ…

Колись давно болгари прийшли до Таврії у пошуках кращої долі, створивши три десятки селищ вздовж узбережжя Азовського моря. Вони орали цей степ, саджали сади, будували домівки, ростили дітей. Покоління змінювали покоління – і запорізький край перестав бути для них просто черговим місцем поселення. Він став Батьківщиною!

Саме тут я зрозумів: можна берегти пам’ять свого народу і водночас усім серцем любити землю, яка стала батьківщиною для твоїх предків-болгар вже дуже давно. Мабуть, саме тому я ніколи не відчував суперечності між болгарським і українським. У таврійських селах перепліталися традиції, українці приходили на болгарські свята, а болгари разом з українцями працювали, дружили, виховували дітей.

Незалежна Україна дала таврійським болгарам можливість відкрито берегти мову предків, відроджувати пісні та звичаї, передавати їх дітям. Я болгарин, але Україна – моя земля, моє життя, доля моїх дітей. Тут, у степах Таврії, ці два почуття давно стали одним. І коли я чую: «Незалежна і вільна – ти серце і доля моя», мені хочеться додати лише два слова: Моя Україна!

Володимир Мільчев

Конкурс серед медійників на тему – «Незаледна і вільна – ти серце і доля моя!» - ІІ місце