Журналіст Сергій Старушко був одним із 50 працівників радіо «Новини Бердянськ», газети «Бердянські відомості» та місцевого телеканалу «Молоде ТВ», яких російські окупанти взяли в заручники на початку березня нинішнього року. Журналістикою він займається з 2007 року, працював на комунальному телебаченні в Бердянську, згодом перейшов на інше, приватне медіа, був кореспондентом у газеті «Бердянські відомості» та в місцевих інтернет-виданнях, висвітлював події в зоні АТО /ООС. Але такий досвід в його біографії – вперше.
Він тут проїздом, в нього потяг о восьмій тридцять. За спиною лише наплічник. З маленького села у велике місто шлях розпочинається із розігрітого асфальту вокзалу, черг на маршрутку і натовпу людей, котрі, можливо, як і він приїхали сюди, щоб щось змінити у собі.
Нам завжди важко руйнувати стереотипи у власних головах. Це мов стіни. Тільки, щоб подолати стіни в реальності, спочатку треба зламати їх у себе в голові. Доволі важко, але Павло намагається із цим впоратися.
Відома запорізька журналістка Віталіна Московцева-Дорошенко розповідає про свої «пригоди» на шляху з рідної домівки у далеку Литву…
Ключи від квартири
Мені здається, минуло сто років відтоді, як четвертого березня ми раптом виїхали із Запоріжжя. Саме «раптом» - прийнявши рішення мало не за лічені хвилини.
Взагалі-то маленьку валізку на коліщатках я зібрала ще в перші дні війни. Поклала туди те, що зазвичай брала із собою в мандрівки. Навіть новий халатик – літній! Просто тому, що було шкода розлучатися з тільки-но купленою гарною річчю. Пізніше трапився момент, коли мені здалося, що валізу з усіма шмотками доведеться кинути десь на пероні вокзалу. Але тоді, напередодні нашої подорожі, у свідомості ще не існувало чіткої межі: оце мирний час, а це – великими чорними літерами – ВІЙНА.
The New York Times – репортаж з обстрілюваного Гуляйполя
Публікуємо репортаж The New York Times з незначними скороченнями..
Війна не припиняється в Гуляйполі, місті на передовій на сході України. Більшість жителів виїхали. Ті, хто лишився, слухають російські обстріли і гадають: куди впаде наступний снаряд?
На фото: Мешканці розігрівають їжу на вогні біля пошкодженого житлового будинку в Гуляйполі на сході України
Років десять тому назад я написала книгу «Легенды Хортицы», проілюстровану панорамними фотосвітлинами Бориса Петрова. В основу цього твору покладені давні легенди, які історики Яків Новицький та Дмитро Яворницький збирали в етнологічних експедиціях на Запоріжжі, розпитуючи сторічних козаків.
Ініціатором перекладу на українську мову цих поетичних казок був мій колега журналіст та поет Олександр Абліцов. Він і розпочав цю благородну роботу, але пішов в засвіти… світла йому пам’ять.
«Ти чула, Оксана упала з драбини і зламала шийку стегна?» - «Чого це вона, дурна, полізла на драбину?! Їй же під 70?» - «Подейкують, в такому віці кістки не зростуться. Навряд чи підніметься…» - «Лишенько!» - перемовлялися літні кумасі, виходячи зі Свято-Нікольського храму в Приморську.
Вячеслав Курленков був справжнім патріотом української землі, яку любив як рідну матір, а мама, часто повторював, коли люди зверталися по допомогу - то святе. Він жив для людей, поспішав робити добро, бо ж нам не дано знати, скільки відміряла доля …
Поки одні чварилися за владу та посади, «робили гроші», будували на березі теплих морів «хатинки» і заробляли політичні дивіденди, він дбав про соціальну сферу рідних сіл та Чернігівки, допомагав нашим захисникам, завдяки йому в нашій сільській глибинці будувалися суперсучасні стадіони, оновлювалися дитячі й медичні заклади, установи культури …
З ініціативи редакції Чернігівської газети «Нива» на менонітському кладовищі Богданівського старостинського округу в с. Богданівка було проведено мітинг із нагоди 80-річчя депортації німецькомовного населення Чернігівського району.
У приміщенні Туристичного інформаційного центру відбулася презентація проведення VІІ Всеукраїнського фестивалю домашньої консервації. Його організатори - президент фестивалю, директорка ГО «Запорізький колорит» Наталія Бабенко, директор фестивалю - Віктор Бабенко та арт-директорка фестивалю - Олена Шевчук ,журналіст, член секретаріату Запорізької обласної організації НСЖУ.
Продовжуємо рубрику «Обличчя міста», її ведуча Наталія Кузьменко познайомить вас з видатним вченим світового рівня – економістом, статистиком, громадським діячем, публіцистом ХІХ сторіччя – Миколою Олександровичем Каришевим, який зробив чималий внесок у розвиток Олександрівська.
Хоч народився Микола Каришев в Росії, в Калузький губернії в дворянський сім’ї, але виріс і виховувався тут, у Катеринославській губернії. Він був найменший з трьох братів, батьки рано померли, а хлопчика-сироту взяли на виховання у родину тітки Ольги Іванівни Гнєдіної та її чоловіка відомого мецената відставного штабс-ротмістра Дмитра Титовича, котрі мешкали у своєму маєтку в селі Олександрівка, Олександрівського повіту.