Продовжуємо цикл нарисів «Особисто причетні», який є завершальним етапом Спецпроекту «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України». Це – розповіді про запорізьких журналістів, які в різний час внесли вагомий особистий вклад в становлення та розвиток Незалежності. Сьогоднішня розповідь – про колишнього редактора газети Куйбишевського району (нині – с. Більмак) Олександра Кліценка.
З Сашком ми познайомилися ще в 1970 році, коли він переступив поріг нашої куйбишевської районної газети з претензійною назвою «Прапор комунізму». Втім, подібні назви превалювали і в багатьох районах не тільки нашої області. «Зоря комунізму, «Комуністичним шляхом», «Червоний промінь», «Ленінським шляхом»… Несть їм числа, та дружними рядами всі вони канули в Лету.
Все тече, все міняється — сказав давньогрецький філософ. Сьогодні, як ніколи раніше, істина ця стала зримою для всіх нас. Докорінно змінюючи наш світ, відмовляючись від ідеалів тоталітарного суспільства, ми повертаємося до найглибиннішого – до свого коріння, до святого відчуття своєї землі, своєї Батьківщини. Бо саме це живить і робить сильною будь-яку націю, будь-який народ.
Тим більше зараз, коли війна прийшла у наш дім, принесла пекучий біль і втрати - ми ще довго будемо їх переживати – але водночас пробудила наші душі і серця. Ми все здолаємо і переможемо, і будемо щасливими на своїй землі. Бо стали мужніми і розумними, пізнали ціну найдорожчому і найсвятішому в житті, і знову ожили в наших серцях нетлінні почуття і спогади.
Сьогодні в циклі нарисів «Особисто причетні» - заключному етапі Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України» - розповідь про журналістів Волонтерів, подружжя Надію та Костю Мороз.
Серпнева зоря розгулялася на сході прозора і трімка. У перших променях сонця сріблом виблискувала вкрита споришем стежка до саду, де вже червоно палахкотіла калина і падали, мов зорі, яблука в траву.... Ступивши босоніж у цю божу красу, Надія підняла одне, витерла просто долонею, як колись в дитинстві, яблуко аж засвітилося рожево…Замилувалася мимоволі, вслухаючись у первозданну світанкову тишу, хоч і не вірила тиші з того самого дня, коли зі своїм чоловіком Костею (подружжя Морозів волонтерило практично з початку війни) в черговий раз відправилася в зону бойових дій, на Дебальцево.
На черзі – наша наступна розповідь з циклу «Особисто причетні» - заключного етапу Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України!». В цих публікаціях ми розповідаємо про журналістів, які в різний час внесли свій вагомий вклад в становлення і розвиток нашої Незалежності. Лариса Мала – героїня цієї розповіді - відома на Запоріжжі тележурналістка, а нині, вже п’ятий рік поспіль – боєць морської піхоти в зоні бойових дій. Цьому рішучому кроку передувало 2 роки волонтерства по всьому фронту, в різних дивізіях і підрозділах під кулями і снарядами. Нині ж вона боронить Україну і її Незалежність, і наше мирне життя на передовій лінії вогню, на війні.
Герой нашої чергової розповіді з циклу «Особисто причетні», - завершального етапу Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України» - Володимир Москаленко, журналіст, ветеран АТО, а нині – радник голови Запорізької обласної адміністрації по роботі з ветеранами бойових дій на Сході України.
До приходу в журналістику Володимир Москаленко встиг попрацювати на заводі, відслужити строкову службу, закінчити філологічний факультет Запорізького державного університету. Працював на Запорізькому телебаченні, в газетах «Улица Заречная», «Регион-експресс». І вже багато років поспіль – політичний оглядач найпопулярнішої в області газети «МИГ».
Продовжуємо цикл нарисів «Особисто причетні», який є заключним етапом Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України». До циклу увійшли нариси про наших колег, запорізьких журналістів, які на різних етапах боротьби за Незалежність внесли свій вагомий особистий вклад в її становлення та розбудову. Василь Сергієнко – Герой Небесної сотні – одна з яскравих зірок у цьому сонмі незабутніх імен і доль.
Одна з мальовничих вулиць Хортицького району Запоріжжя з липня 2016 року носить ім’я Героя України, Героя Небесної сотні Василя Сергієнка – нашого колеги, запорізького журналіста і поета.
До вашої уваги – черговий нарис з циклу «Особисто причетні», який є завершальним етапом Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Запорізькі журналісти – Незалежності України». Нагадаємо, що герої цього циклу - журналісти, які на різних етапах боротьби за Незалежність України внесли свій вагомий вклад в її становлення та розбудову. Таким був за життя Іван Семенович Дерев’янко - колишній кореспондент газети «Запорізька правда».
Українець не лише за національністю, за природою своєю, за духом, він любив і плекав рідну мову, був безкомпромісним і чесним журналістом, багато зробив для повернення чесних імен українців, долі яких безжально перемолола тоталітарна система. Він був справжнім сином свого народу.
Сьогоднішня розповідь із циклу «Особисто причетні», який завершує Спецпроект ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України», присвячена одразу двом журналістам – Владиславу Перепаді та Юрію Василенку. На початку 90-х років минулого століття вони були серед фундаторів Запорізької крайової організації Народного руху за перебудову. Різні за віком, органічно доповнювали один одного - досвід і життєву мудрість, розважливість Перепаді підживлювали енергія, ентузіазм і молодий максималізм Василенка. Їх життя і праця були підкорені головній ідеї – боротьбі за Незалежність України.
Продовжуємо публікацію нарисів з циклу «Особисто причетні» про журналістів, які на різних етапах історії внесли особистий вагомий внесок в становлення та розвиток Незалежності. Нагадаємо, що серія цих публікацій – заключний етап Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України». Сьогоднішня розповідь про одного з цієї славної когорти – Івана Яковича Науменка, журналіста, літератора, публіциста, людину з гарячою душею і відкритим серцем.
Цей нарис з циклу «Особисто причетні», який ми публікуємо в рамках Спецпроекту ЗОО НСЖУ «Журналісти Запоріжжя – Незалежності України», присвячений нашому колезі з Гуляйполя Івану Кириловичу Кушніренку. Його громадянське становлення припало на добу, коли «хрущовську відлигу» вже сковували морозні вітри епохи авторитаризму та боротьби з «інакомислієм».
Вчитель. Журналіст. Письменник. Краєзнавець. Таким його знають колишні учні, читачі газети «Голос Гуляйпілля», земляки, для яких він пише книжки про історію рідного краю та його людей. Мова про Івана Кириловича Кушніренка, 1947 року народження, з міста Гуляйполя, який віддав рідній газети близько сорока років свого життя, пройшов в ній шлях від кореспондента до головного редактора. Своїм пером, своїм серцем він відтворює історію степового краю (званого в народі як батьківщина Нестора Івановича Махна).