Оріхівська газета «Трудова слава» призупинила свій вихід із початком повномасштабного вторгнення РФ. Майже з перших днів загарбники намагаються стерти з лиця землі це невеличке місто. Працювати і видавати газету там стало неможливо, адже передусім необхідно було рятувати життя.– Ми зверстали її 24-го, уже на 25-е, але її аврально довелося переробляти. Новий варіант ми відправили в друкарню, але далі все – вакуум. «Укрпошта» була паралізована. У нас нічого не ходило, не можна було дістатися до Більмака, щоб доставити той тираж, – починає свою сумну історію редакторка.
Готувати наступний номер вже не було сенсу. Колектив роз’їхався хто куди. Тепер новини Оріхова публікують на власних сторінках у соцмережах.
– Мої журналісти – а нас троє – всі виїхали. Ми просто перейшли на свої сторінки у соціальних мережах. Тільки один ветеран-журналіст, наш фотокореспондент, ще тримається. Він живе неподалік нашої редакції. Часом приходить, щоб побачити, що там тепер, – розповідає Світлана Карпенко.
Нині місто зруйноване більше ніж на 80 %. Розбита уся критична інфраструктура: немає ні світла, ні газу, ні опалення. Від того, на що загарбники перетворили її квітучий Оріхів, у Світлани завжди з’являються сльози на очах.
– Без сліз я про це не можу говорити. Я там народилася, там пройшли мої юність і становлення… Зрештою мені вже шостий десяток, то просто важко будувати щось нове на новому місці. Але це ж був не просто переїзд, а евакуація з міста, яке майже знищили, – зітхаючи каже журналістка. Її найстрашніший прогноз, який вона дала на початку відкритого російського вторгнення, на жаль, збувся.
– Я одразу і колегам, і всім знайомим говорила, що в нас буде тільки одне завдання після 24 лютого – просто вижити. Дехто вважав мене дивачкою і ледь не божевільною: «Ну що ти таке кажеш – не буде такого!». Я ж відповідала: «Ну мені так здається». Виявилося, що це був не просто миттєвий вияв інстинкту самозбереження, – каже наша співрозмовниця.
Зараз Світлана облаштувалась в Запоріжжі. Підтримує тісний зв’язок Запорізьким Центром журналістської солідарності. Від них перших отримала не лише гуманітарну допомогу, а психологічну підтримку, що вкрай важливо для людини, яка в одну мить втратила все через цю страшну війну. Фізично, каже Світлана, вижити вдалось, а морально важко. Медійниця досі почувається боржницею перед своїми читачами і чекає на той день, коли її «Трудова слава» розповість своїм передплатникам про Перемогу України.
– Ми призупинили свою діяльність. Ми чекаємо перемоги і в будь-якому випадку працюватимемо, намагатимемося відновити роботу, щоб віддати борг, який є перед передплатником, перед нашим читачем, а потім писати про відновлення рідного краю, – підсумувала Світлана Карпенко.
«ЖУРНАЛІСТИ ВАЖЛИВІ». Історії життя та роботи в умовах війни” – цикл матеріалів, які готує команда Національної спілки журналістів України за підтримки шведської правозахисної організації Civil Rights Defenders.
