Заради свободи – заради майбутнього!

Оцените материал
(2 голосов)

Одна з багатьох волонтерських організацій, які сьогодні успішно працюють на перемогу, і єдина з унікальних з широким спектром напрямків – Товариство з безмежною відповідальністю органів адвокатського самоврядування Запорізької області.

Для волонтерів-адвокатів не існує маленьких місій – допомога і порятунок однієї людини не менш важливі, ніж постійні масові акції доброчинності. Тут все і всі діє, як добре злагоджений механізм, коли розуміють без слів, коли спиною відчувають спину і міцне плече поруч, і руку підтримки, і здатні виконувати свою нелегку роботу 24/7. Тому - і Товариство з безмежною відповідальністю Його девіз: допомогти, захистити, відстояти Україну.

Відповідальна особа цього товариства – працівник колегії адвокатів Наталія Зелінська, симпатична, жіночна, спокійна, з першого погляду радше нагадує якусь з літературних героїнь ХІХ століття. Але в хвилини, коли щось треба вирішити – відкривається сталевий характер, енергія і переконлива рішучість. 

Біля витоків створення волонтерської організації була (що доволі символічно!) адвокат Ольга Зелінська (ні, не родичка, просто прізвища однакові та й характери в чомусь схожі). В перші ж години війни Ольга з чоловіком взяли наявні на той час в родині гроші, купили в аптеці перев’язкові матеріали і поїхали до військового госпіталю, куди вже почали надходити поранені українські воїни.

 – Я розуміла, що наша допомога – крапля в морі, згадує Ольга. - Тому одразу звернулася через соціальні мережі до колег: давайте гуртуватись і щось робити, якщо не хочемо жити і працювати за російськими законами! Ми не говорили про любов до України, про необхідність її захисту. Це просто було в серці кожного з нас, як дихання, як повітря. І це нас об’єднало. 

В цій тендітній симпатичній жінці відчувається шалена внутрішня енергія. А в голосі – нотка суму і згорьована зморшка на чолі. В перший місяць війни з російською нечистю смертю хоробрих загинув її брат. Вона сама шукала і знайшла його тіло. Горе своє пригасила сльозами (бо щоб виплакати і пережити його, чимало часу треба), поділила з однодумцями тут, у волонтерському центрі – і знов до роботи. 

- В перший же день на мою картку надійшло від колег 80 тисяч гривень, - продовжує Ольга розповідь. На перші благодійні внески ми закупили медикаменти, продукти, засоби гігієни. Офісом став гараж нашої колеги. Перші дні – суцільний стрес, організовувались, знаходили рішення в процесі роботи. Допомагали госпіталю, готували обіди для силовиків, які раптом залишилися без забезпечення, (тільки бутербродів за цей час нарізали кілька тисяч!), розвозили продукти, на нові надходження закуповували чергову партію допомоги, знов фасували, розвозили. Шили  розгрузки, жилети, закуповували шкарпетки, білизну  для наших воїнів, тощо. У Фейсбуці на своїй сторінці я щодня публікувала звіт для тих, хто перераховував кошти.

За кілька днів відчули страшну фізичну втому і майже розпач від того, що мало встигаємо, хоча працюємо практично цілодобово. Новини з фронту в перші дні теж були напруженими.

- І от зупинилися ми перепочити з таким тривожним настроєм, - аж бачимо – заходить в гараж наш незрівняний Володя Желтобрюхов, (завжди привітний, готовий до будь-якої роботи з посмішкою, з настроєм). – підключається до розмови енергійна, з теплим поглядом вишневих очей Юлія Кляшторна. - Так от, заходить Володя, а в руках у нього – букет троянд. І він всім дівчатам роздає по троянді. Це було, як друге дихання, де й взялися сили і настрій!

При цих словах помітно зашарілася Жана Гончарова, зніяковіло поправила чорне пасмо волосся, що впало на високе чоло…Бо ж той самий Володя – її чоловік. Вони з ним від самого початку війни разом волонтерять. – У адвокатів зараз немає нині роботи, - говорить Жанна. – А тут ми всі потрібні. 

- Знаєте, це прекрасне відчуття, коли ти потрібен, - погоджується Юлія. Вона - суцільний позитив і оптимізм. А ще – ледь не головна господиня  в волонтерському центрі. – Спитайте у Юлі! – ця порада часто звучить тут. Вона достеменно орієнтується у стосах коробок, пакетів і ящиків знає, де, що лежить, і що куди треба розвантажити чи покласти. 

- Це дуже важливо, адже асортимент у нас – надзвичайно широкий, підхоплює розмову світловолоса і жвава дівчина, яка тільки-но зайшла до центру. – О, а це наша Альона Кирилова - секретар ради адвокатів, ми без неї, як без рук, – представляють волонтери мою нову співрозмовницю.

- Так от, про асортимент нашої допомоги – продовжує Альона. –Це – продукти харчування, одяг і взуття, медикаменти, предмети гігієни, постільна білизна, рушники, посуд і кухонне начиння, весь спектр дитячого асортименту, включаючи харчування, бронежилети, розгрузки, каремати, білизна, балаклави. Щоб все це придбати, а потім доправити до тих, кому це потрібно, ми постійно вкладаємо і свої кошти, і кошти наших благодійників з Запоріжжя, працюємо з благодійними організаціями в Україні і за кордоном. Як бачите, працюємо доволі успішно.

Альона задоволено обводить поглядом велике зручне приміщення, яке безоплатно надав волонтерам через кілька днів після їх «гаражного» періоду Олександр Єжов, підприємець, що займається автомобільним сервісом.

- Я тільки познайомився з адвокатським волонтерським об’єднанням, одразу ж відчув до них повагу і довіру. Вони – надійні, тому ми разом. 

В цей час з’являється на порозі Ольга Зелінська: «Люди, на розвантаження!» Це значить - доставлена нова партія гуманітарної допомоги. І всі, мов мурахи, включаються в роботу. 

Під час нетривалої перерви продовжуємо розмову. Вадим Кравцов – спокійний, врівноважений, розсудливий (професія адвоката відчувається з перших хвилин спілкування!) розповідає:

 - За цей час ми пройшли шлях від формування сухих пайків і бутербродів до одержання, фасування і доставки сотень тонн гуманітарних вантажів. Адреси нашої допомоги – передова лінія фронту, військові частини, госпіталь, лікарні, переселенці. А ще практикуємо такий метод роботи, як моментальні адреси допомоги - і не тільки в нашій області. Ось щойно повернувся з Томаківського району Дніпропетровської області надійний і відповідальний Євген Барановський, куди доставляв гуманітарний вантаж для переселенців -матері (до речі, теж адвоката) і дитини. 

І це не єдиний маршрут, який він успішно здолав. Так працюють і Радислав Пацалюк, і Юрій Шутак, і Максим Семенов і багато інших адвокатів. Не рахуючись з власним часом, з готовністю підставити руки, з самовідданістю. – у нас тут сама атмосфера така, що по-іншому працювати не можна, - говорять волонтери, всі згуртувалися, всі, як один. 

- Їздимо ми всі на власних машинах і всі робимо все, що треба. Ніякого особливого розподілу немає, але самоорганізація і взаєморозуміння у нас вже на такому рівні, що все виходить чітко і організовано само собою… І ще – волонтерська робота – не тільки важка праця, не тільки ризик і серйозна відповідальність, хоча і їх вистачає! Це ще і велика радість, і незабутні зустрічі з дивовижними людьми, які надають сил і вселяють віру в нашу перемогу, - продовжує Вадим Кравцов.

- Пригадую, як 26 лютого віз на своїй машині десантників у Павлоград. Я був вражений їх вмотивованістю на боротьбу, їх патріотичним духом, готовністю до самопожертви. Хлопчина 25 років, який за день до цього вже воював під Херсоном, сказав мені про рашистів впевнено і емоційно: «Їм п***ць!» Він на другий день війни не сумнівався в перемозі України. Ось яка у нас молодь, які захисники! Як же їм не допомагати! Весь народ стіною встав. І ми в цій шерензі.

Нас взагалі значно більше, ніж тут, у волонтерському хабі. До нас приєдналися колишні наші клієнти і в Україні, і за кордоном. Дзвонять, пропонують допомогу, організовують гуманітарні вантажі.

В хабі – пожвавлення, жарти, як говорять самі волонтери – «движуха». Це з’явився «до своїх» Сергій Панченко – підтягнутий, спортивний, у військовій формі. Донедавна він працював тут волонтером, а зараз служить в теробороні. Але, як сам говорить, поки що розпорядок служби дозволяє йому бувати тут, допомагати. Тим більше, що він тепер став спеціалістом по військовому спорядженню. А ще завдяки йому в команді волонтерів прижилася «руханка» - така собі весела фізична розминка – вранці чи після виснажливої фізичної роботи.

Коли ж зашкалює напруження і буває психологічно важко (тут всі беззаперечні оптимісти, але ж – війна, стільки горя і страждань, душа ж жива!), то тоді на допомогу приходить Інна Ганжа і її пісні. Вона єдина тут не адвокат, а професійний культпрацівник. Прийшла як подруга організаторки Наталії Зелінської, та й залишилась разом з піснями і прекрасним голосом. І самі волонтери тут співають не гірше, ніж в програмі «Україна має талант».

А вона його має, наша рідна Україна! Це – великий талант її громадян: талант відданості, мужності, любові до своєї землі, талант самопожертви, безкорисливості і готовності кожного – від військових, бійців тероборони, волонтерів до пересічних громадян - воювати і робити будь-яку роботу заради її свободи, заради майбутнього. Ї нікому цей унікальний сплав здолати не під силу.  

Валентина Манжура, фото Юрія Зелінського

Прочитано 42 раз Последнее изменение Четверг, 21 Апрель 2022 19:40

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435