Шляхетні титули лікаря Гогунського

Оцените материал
(2 голосов)

«Ти чула, Оксана упала з драбини і зламала шийку стегна?» - «Чого це вона, дурна, полізла на драбину?! Їй же під 70?» - «Подейкують, в такому віці кістки не зростуться. Навряд чи підніметься…» - «Лишенько!» - перемовлялися літні кумасі, виходячи зі Свято-Нікольського храму в Приморську.

Але вони помилялися, пророкуючи подрузі сумну долю. Не минуло й місяця, як Оксана Петрівна (ім’я змінено) знову змогла ходити. Хоча кульшові перелами у літніх людей дійсно дуже небезпечні. Неспроможні піднятися з ліжка, хворі гинуть не від травми, а від вимушеної нерухомості: не витримує серце, розвивається пневмонія… Оксану Петрівну врятувало ендопротезування кульшового суглобу. Подібні операції в Запорізькій області роблять лише в обласному центрі, Дніпрорудному та Приморську. В Запоріжжі пацієнти нахвалюють завідувача кафедрою державного медуніверситету Максима Головаху і завідувача відділенням травматології та ортопедії «Клініки Мотор Січ» Вадима Чорного. У Дніпрорудному - головного лікаря міської лікарні Юрія Абросимова. У Приморську - ортопеда-травматолога Гогунського, який очолює центральну районну лікарню.

Тримайся за землю!

Заслужений лікар України, почесний громадянин Приморського району Євген Євгенович Гогунський родом із Преслава. Село на березі Азовського моря не випадково носить назву старовинної столиці Болгарії: у ХІХ столітті його заснували переселенці. І батько Євгена Євгеновича теж був болгарином. Артистичний, жартівливий, з чудовим голосом, він навчався в Одеському театральному інституті, але вийти на велику сцену завадила війна. Згодом Гогунський-старший здобув педагогічну освіту і разом із дружиною учителював у Преславі. Жодне сільське свято не обходилося без його участі. Навіть 6 листопада 1970 року, в день весілля сина Жені, у батька був… концерт.

Четвертого із п’яти своїх дітей подружжя назвало Євгеном. У перекладі з грецької ім’я означає «шляхетний». Чи не правда, звучить пророцтвом? Адже лікар - найшляхетніша з професій.

Женя народився 10 травня голодного 1947 року. Його дитинство не назвеш ані ситим, ані безтурботним. Та все ж Євген Євгенович усім серцем прив’язаний до Преслава з його доброзичливими жителями, щедрими виноградниками і зеленими садами. До рідної хати, що її батьки звели в 1956 році.

Хоч у головного лікаря Приморської центральної районної лікарні є квартира в місті, але рік у рік він все більше часу проводить у старій батьківській домівці, яку перетворив на комфортабельне житло. На машині від Преслава до Приморська - чверть години. Дім, виноградник, пасіка із 20 вуликами… Все це для нього не просто тихий куток та відрада. Коли відчуваєш глибоке коріння, міцніше тримаєшся на землі. Не бажаючи покинути батьківську домівку, Євген Євгенович свого часу відмовився від спокусливих пропозицій зробити кар’єру в Запоріжжі. Залишивсь у Приморську. Провінційним лікарем? О ні, беріть вище! «Чарівником» - так нерідко титулують його пацієнти.

На всі руки… лікар

У дитинстві Женя, як усі тогочасні діти, плекав романтичні мрії: вивчитися, приміром, на льотчика… Та зі старшокласником Преславської середньої школи сталася неприємність. Женя скуштував… річкових раків. Ця пересічна страва викликала настільки сильну алергію, що він ледь оговтався. А в лікарні хлопцеві лише дали хлористий кальцій і відправили додому. Більше нічим у той час допомогти не могли. Цей випадок 1965 року підштовхнув юнака, який цікавився фізикою і хімією, на лаву Кримського державного медінституту. Поїхав у Сімферополь, бо в Запоріжжі медичного вишу тоді ще не було. На четвертому курсі Євген Гогунський вирішив спеціалізуватися з хірургії. Після інституту його направили в інтернатуру до Кіровограда (нині Кропивницький). Але там новоспечених хірургів приголомшили: «У нас проблеми з… анестезіологами». Мало не силоміць Євгена змусили заглибитися в нову справу, та скоро він по-справжньому нею захопився. У Кіровограді опанував передові на той час методики.

- Був такий випадок: у 1975 році, коли я вже працював у Приморську, в районну лікарню привезли чоловіка з виразкою шлунку, - згадує Євген Євгенович. - У нього була сильна кровотеча. Непритомний, холодний, мокрий… Навколо метушня! Шукають скальпель - розкрити вену на нозі. А я з Кіровограда привіз набір інструментів. Поки вони бігали - раз! - і пішов струмінь. «Що ти зробив?» - «Центральний доступ». - «Куди?» - «В центральну підключичну вену». Хворого ми врятували.

Гогунський закінчив інтернатуру з посвідченням… хірурга: спеціальності «анестезіолог» тоді ще не існувало.

- Я був недосвідченим хірургом («щось умію») і грамотним анестезіологом (без документа), - усміхається Євген Євгенович.

Молодого спеціаліста направили в райцентр Компаніївка. Зараз, коли за плечима без малого 50 років роботи лікарем, Гогунський пишається, що багато чому навчився у професії саме в провінційній лікарні.

- Я нічого не цурався. Не сидів і не чекав, коли настане час дати наркоз. Треба було - ходив на хірургічний прийом. Робив операції. Залишався на нічні чергування. Підміняв і ЛОРа, і терапевта. Кардіограми робив, кров у донорів брав… А коли вже став хірургом і раптом не було анестезіолога, то сам давав наркоз й оперував, написавши медсестрі на аркушику, що і в якому порядку слід вводити під час операції, - зізнається Євген Євгенович.

«Тьотю, віддайте мого тата!» - попросив у медсестри синок Гогунського, коли малюка привели до батька на роботу. Ще б пак! Адже тато по кілька діб ба й тижнів майже не бував удома.

…А на Швейцарію не знайшлося «зелених»

1975 року молода родина Гогунських переїхала з Кіровоградщини до Приморська. Євген хотів бути ближче до батьків, до Преслава. Тут за сім років подружжя змінило… сім найманих квартир. Але хірург і анестезіолог Гогунський не дуже звертав увагу на побутові незручності. Його захопила нова пристрасть. У 1977 році він отримав «путівку» на курси з травматології:

- Виявилося, що це надзвичайно цікаво! Я вирішив «підняти» травматологію у Приморському районі. Отак піднімав, піднімав…

У 2001 році в Приморській ЦРБ відкрилося травматологічне відділення на 19 ліжок. Через кілька років відділення визнали одним із кращих в області. А Гогунський почав робити операції з ендопротезування кульшових суглобів. Це було сміливе рішення - багато хто не вірив, що подібне «по зубах» провінційному ортопеду-травматологу.

- Що потрібно для успіху?

- Знання… Прагнення вчитися… Руки… Ми всі іноді помиляємося. Але важливо помилки визнати й одразу виправити, - знизує плечима Євген Євгенович. Про хист він скромно не згадує. Хоча…

На початку 1990-х Гогунського направили на курси до Москви, де заняття вели швейцарські травматологи. Була змога через скло спостерігати операції досвідчених фахівців, а себе випробовувати на муляжах. «Проби» швейцарці зняли на відео, проаналізували й відібрали для другого етапу лише 20 із 60 учасників попередніх курсів. У тому числі - Євгена Гогунського. Найкращих очікував третій етап - безпосередньо в Швейцарії. Лікар із Приморська знову отримав запрошення! Обіцяли, що інструменти, з якими курсанти працюватимуть у швейцарських клініках, можна буде забрати з собою. Але… потрібно було півтори тисячі доларів. Гогунський тоді взагалі ніколи в очі не бачив «зелених». Провінційний травматолог не міг зібрати величезну суму, нікуди не поїхав… Але що, як не хист і прагнення знань, помогло йому перемогти у тому «змаганні»?

Очі сокола і серце лева

- Професіонал найвищого класу! Скромний, інтелігентний, самодисциплінований, - характеризує Гогунського директор Приморського оздоровчого комплексу «Мотор» АТ «Мотор Січ» Віктор Тарасенко. - У 2001 році в мене трапився розрив сухожилля на лівій стопі. Перед операцією я дві доби не спав - боявся, що все життя ходитиму на костурах. Але Гогунський зробив операцію віртуозно! Тепер про ту біду і не згадую… А моєму другові він порятував руку: в ДТП кістка роздробилася буквально на дрібні скалки, але Євген Євгенович узяв свої викруточки-шурупчики і зібрав усе докупи. Дивовижно!

«Лікар повинен мати очі сокола, руки дівчини, мудрість змії та серце лева», - стверджував Авіценна. У доброзичливому погляді Гогунського жевріє посмішка. Він здається м’якою людиною. Але … «Такого міцного рукостискання я не зустрічав ще ні в кого», - здивувався знайомий спортсмен. А серце доктора Гогунського належить людям і болить їхнім болем.

 2013 року Євген Євгенович узяв на себе додатковий тягар: зайняв посаду головного лікаря Приморської ЦРБ. До роботи практикуючого травматолога додався віз адміністративних питань. Та ще й у той час, коли в лікарні будувався новий корпус (його здали цієї осені) і триває ремонт.

…Щороку в День медика в районному будинку культури збираються «люди в білих халатах». Стало традицією, що свою промову головний лікар ЦРБ закінчує… піснею і кліпом, який самотужки знімає смартфоном. Цього разу Гогунський заспівав про операційний блок (з репертуару Олександра Розенбаума):

«В оперблоках несуть свою службу, як завжди, ці люди.

Ви не бійтеся та спіть спокійно, поки вони є».

Делегат Українсько-австрійського симпозіуму ортопедів-травматологів. «Людина року» в Приморському районі. Переможець обласного конкурсу «Вірність професії». Все це - «титули» Євгена Гогунського. Але… Про відданого справі лікаря говорять: другий від Бога. Який ще титул може бути вищим і шляхетнішим?

Віталіна Московцева (текст і фото), Юрій Лісовий

На фото:

Головний лікар Приморської ЦРЛ (Запорізька область), ортопед-травматолог, заслужений лікар України Євген Гогунський

Прочитано 2091 раз Последнее изменение Понедельник, 17 Январь 2022 17:35
Другие материалы в этой категории: « ПРИТЯЖЕНИЕ ДИКОСТИ Земле моя рідна! »