Об'єднаймося любов'ю до України

http://jerait.com

Під час новорічно-Різдвіних свят відповідальний секретар ЗОО НСЖУ Валентина Манжура побувала на Івано-Франківщині. Цікавою була зустріч з колегами. Голова обласної організації НСЖУ Вікторія Плахта розповіла про спілчанське життя, про роботу Школи молодого журналіста, яка діє тут вже кілька років поспіль. Враховуючи, що в запорізькій спілці теж є така школа, обмінялися досвідом роботи.

Наші франківські колеги із задоволенням розповіли про звичаї та обряди новорічно-різдвяних свят на Галичині, а подальша подорож містами та селами області наповнила цю розповідь картинками з реального життя. Пісні колядників, обрядові дійства, різдвяні вертепи справили незабутнє враження.

І почалися вони буквально з перших хвилин перебування на Івано-Франківщині.

– Ви звідки до нас? – доброзичливо запитав водій «Бусика» (так тут називають маршрутні таксі та рейсові автобуси). А, почувши у відповідь: «Із Запоріжжя!» - сказав з поважно-вдячно: «То ви наші кордони тримаєте!». Від такої оцінки стало хвилююче-тепло. Ми ж тут якось і не думаємо про це. А наші брати-галичани – цінують і захоплюються.

На кожному кроці – вітання зовсім незнайомих людей, привітні посмішки, готовність розповісти і пояснити, як краще пройти чи проїхати кудись, що подивитися. А навколо - нікальні пам’ятки архітектури та історії, по-європейськи чисте і доглянуте місто, в центрі – жива карпатська ялинка, на деревах, вздовж пішохідної вулиці – незвичні для нас яскраві прикраси. Вражає викуване учасниками Міжнародного конкурсу ковалів і подароване місту дерево щастя. Металеві листя та віти присипані снігом. А на них зручно розмістилася дитяча гойдалка. Щастя – так для всіх. Це – Івано-Франківськ. 

Святкові малинові дзвони величних соборів різних релігійних конфесій, біля кожного – панно, присвячене Небесній сотні, живі квіти під фотокартками. Серед багатьох облич – уродженці Південного Сходу – всіх тут однаково шанують і поважають – одна країна, одна на всіх – Україна. Це – Івано-Франківськ.

Яскраві костюми колядників, діти у вишиваних кептариках, різнобарвні карамельні півники та ведмедики у великих яскравих коробках на кожному кроці і пахощі кави з маленьких кав’ярень, а головне ж – привітні доброзичливі обличчя (саме цього іноді так не вистачає у Запоріжжі!) – це теж – Івано-Франківськ. 

А далі – Калуш, Коломия, Долина, Вигода, Делятин, Яремче – і скрізь, в центрі кожного села і містечка – панно Небесної сотні, пам’ятні знаки на честь воїнів АТО, квіти, прапори. Скрізь ревно і трепетно зберігають пам’ять і віддають шану будівникам нової вільної України. Вони сильніші за нас своєю вірою і любов’ю – наші галицькі брати і сестри, але щиро пишаються нами, що тримаємо українські кордони, як прифронтова область.

Величні Карпати у білих заметах, за вершини яких зачепилися хмари, та і повисли, наповнені снігом, стрункі смереки – до самого неба, гірські шляхи і перевали, за якими - то тут, то там - виринають із заметілі привітні оселі галичан. 

Подорож вздовж височенних карпатських скель, через швидкоплинні річки, які не здолала зима, на знаменитому карпатському трамвайчику в гори, на відмітку 5000 метрів, прогулянка засніженим гірським лісом, і мандрівка на скелю Довбуша по крутому кам’яному підйому, і прогулянка по етнографічному музею під відкритим небом у Галицькому Національному парку, і екскурсія до Коломиї, відвідання єдиного в Україні музею української писанки…

Все це запам’яталося, збереглося в душі як свято, що розтяглося на кілька днів і додало наснаги, загострило почуття неповторной краси рідної землі і любові до неї, про яку всує не говорять, а просто бережуть у серці, і яка об’єднує всіх нас, українців – від Півночі – до Півдня, від Заходу – до Сходу.

Від’їжджаючи, домовляємося з колегами про обмін журналістськими делегаціями. У них – гори і ліси, у нас – Хортиця і тепле море. І все це – Україна.

Валентина Манжура

http://jerait.com