У рамках програми з Арт-терапії, започаткованої Запорізьким Центром журналістської солідарності, журналісти-переселенці з окупованих територій разом з колегами-ветеранами ЗОО НСЖУ знову відвідали обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Магара. Цього разу ми дивились обряд на одну дію «Тіні забутих предків» за мотивами повісті Михайла Коцюбинського.
Заворожуюче дійство інсценізації Романа Козака втілилося в прекрасну колоритну сповідь за новелою українського письменника, яку він написав 1911 року під враженням від перебування на Гуцульщині.
Живе звучання оркестрової групи, яка розташувалася у цій постанові не у звичній оркестровій ямі, а просто перед очима глядачів на другому поверсі імпровізованої естакади, додавало особливого карпатського колориту. Запальні скрипки, сумні кларнети і сурмисті флейти виводили неповторні рулади народних пісень і танцювальних мелодій. А от гучні фаготи ніби-то повторювали звуки гуцульких трембіт, які линуть над плаями та полонинами.
Посеред рельєфу плескатих гребенів гір, відгалужень головних хребтів з пасовищами і скотопрогінними стежками в Карпатах, зокрема на Закарпатті мов по колу проходить життя покоління за поколінням. Ми побачили історію Івана і Марічки - двох молодих гуцулів із ворогуючих сімей, для яких історія кохання закінчується трагічно… Здавалось було чутно, як долом Черемош мчить, жене зелену кров гір, неспокійну й шумливу. А трембіта сумно сповіщала горами про смерть.
- Але життя не зупиняється, - каже Вікторія Горбатко з Бердянська, - воно продовжується! І знову в країні полонин Христос народився і знову вже для нових поколінь настає свято Різдва! А тіні забутих предків постають поруч з нами, живими. Як це символічно у суворі і жахливі години війни за свободу і незалежність України.
Едуард Бобровицький, фото Юрія Зелинського