З пам’яті народу не викреслити…

http://jerait.com

У Запорізькому центрі журналістської солідарності відбувся захід з нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні. Співкоординатор Центру, відповідальний секретар Запорізької обласної організації НСЖУ Валентина Манжура у вступному слові, зокрема, відзначила:

- Національний пам'ятний день припадає на четверту суботу листопада. Голодомор, штучно влаштований радянською владою на Україні – одна з найвеличезнішених трагедій, які пережив наш багатостраждальний народ. В цей день ми згадуємо всіх невинно загиблих. Їх загальна цифра перевищує 4 мільйони осіб, але якщо врахувати  ненароджених дітей – понад 6 млн. Хоча точно кількість померлих досі не встановлено. Кілька років тому в Запоріжжі повернуто з небуття ще одну страшну сторінку історії  Голодомору у тридцяті роки – віднайдено матеріали про загибель від голоді 788 дітей від 1 до 8 років у дитячому будинку Запоріжжя. Про трагедію нагадує нині меморіальна дошка, встановлена на будинку, де колись помирали діти. Голодомор визнали геноцидом українського народу більше тридцяти країн світу. До збереження пам’яті про Голодомор долучилися свого часу і журналісти – і в Запоріжжі, і в містах та районах області. Сьогодні саме вони будуть головними спікерами нашого пам’ятного заходу. 

Запорізький письменник і журналіст Пилип Юрик свою розповідь розпочав  з трагічних фактів, що безпосередньо стосуються його сім’ї. Від голоду загинули у 30-ті роки  семеро його близьких  родичів по лінії батька і матері на Черкащині і Житомирщині. У рідному селі Пилипа в Черкаській області вимерли під час голодомору половина мешканців. На місцевому кладовищі й досі збереглися могили, де поховані десятки людей.

Поет прочитав свій вірш «День урожаю-33» з власної книги «Тільки Сталін на стіні» і уривок з оповідання «Замість дітей своїх», які схвилювали всіх присутніх емоційним змістом.

Журналіст, письменник-краєзнавець Іван Кушніренко з Гуляйполя більш детально зупинився на Голодоморі 1921-1922 років, назвавши його причини і наслідки, розповів і про трагедію 30-х років.

Разом з співавтором краєзнавцем Володимиром Жилінським Іван Кушніренко, який тривалий час працював редактором районної газети «Голос Гуляйпілля», підготували і випустили книгу «Голод і репресії на Гуляйпільщині». У цьому виданні розповідається про те, як бідували селяни, заробляючи мізерні трудодні,  як жорстоко поводилися з людьми уповноважені по хлібозаготівлі, забираючи зерно, інші продукти, прирікаючи  дорослих і дітей на голодну смерть.  Помирали голодуючі прямо на вулицях, у власних домівках, цілими сім’ями. 

А ще діяв закон про «п’ять колосків», коли за жменю зерна людину відправляли до в’язниці. Метою організаторів -- комуністичного тоталітарного режиму було масове знищення українців як нації шляхом створення штучного голоду.

Третій радянський голодомор припав на 1946-1947 роки. Тоді батьки Івана Кушніренка, який народився у 1947-му, були вимушені тимчасово переїхати на Кубань, щоб врятувати від голоду своїх трьох дітей. Місцеве бездітне подружжя пропонувало матері віддати маленького Ваню їм, щоб він не помер з голоду, але, звичайно, вона не погодилася. Разом бідували, разом вижили. Своїм батькам журналіст присвятив роман  «Сиві жита».

Мені, як автору краєзнавчих нарисів, була надана можливість розповісти про Оріхівську хлібну справу, що увійшла до історії України. 

1932 рік в Оріхівському районі був неврожайним: отримували лише по 3-4 центнери зерна з гектара. А хлібозаготівельний план довели нереальний. Керівники району зробили все можливе для його виконання, вивезли майже весь хліб, але і цього виявилося недостатньо. Їх звинуватили в «організованому саботажі» хлібозаготівель, що «прагнули зменшити та приховати справжню врожайність».14 осіб були заарештовані та притягнуті до кримінальної відповідальності, в тому числі, голова райвиконкому і його заступник, секретар райкому партії, завідувач райземуправління, голова райколгоспспілки, директор  і агроном МТС, завідувач райзаготзерна, старший агроном  району та інші. На лаву підсудних потрапив й Іван Андрюшенко, тодішній редактор районної газети.  Протягом чотирьох днів у грудні 1932-го в міському кінотеатрі в Оріхові тривали судові засідання. Ніхто з підсудних свою провину не визнав. За вироком суду (стаття «контрреволюційний саботаж хлібозаготівель») звинувачені отримали різні терміни ув’язнення від 3-х до 10-ти років. У сталінських таборах вижили не всі.

Коли було дозволено говорити і писати про Голодомор, наша Оріхівська районна газета «Трудова слава» публікувала матеріали на цю тему.  Одним з авторів статей був поет-пісняр Івана Сухар, який їздив по селах району, записував спогади живих  свідків того лихоліття. Вони увійшли до його книг «Вічні сурми» і «Заплакана доля». В Оріхові, на центральному кладовищі, встановлено пам’ятний знак «Скорботний ангел» жертвам голодоморів і політичних репресій.

Своїми роздумами про події 30-х років минулого століття поділилися з присутніми також журналістка-переселенка з Якимівки Антоніна Букрєєва, колишній редактор газети «Слово трудівника», автор новел «Окраєць» і «Крук» та Вікторія Горбатко, яка приїхала з окупованого Бердянська.

- Ця зустріч у Центрі журналістської солідарності залишить глибокий слід у наших серцях, бо з пам’яті не можна викреслити злочин проти українського народу, як неможливо і здолати наш народ ні голодом, ні війною. Ми вистоїмо, ми будемо жити вільними і щасливими, відбудуємо нашу країну, - сказала під час зустрічі журналістка Алла Шамрай з Енергодару.

Традиційною даниною пам’яті про Голодомор в Україні стала акція «Запали свічку»: в четверту суботу листопада, о 16.00 годині пам'ять загиблих під час геноциду українського народу  вшановують хвилиною мовчання та встановлюють запалену свічку на підвіконня. І не тільки в Україні, в багатьох країнах світу. 

- В цей день такі свічки запалають і по всьому фронту, де б’ються з ворогом за свободу України наші захисники. Рашисти хочуть занурити нас у темряву, у холод і голод. Не вийде, наш народ, всі ми разом здолаємо і цю біду. «І на оновленій землі врага не буде супостата. А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі», - підвела підсумок ведуча заходу Валентина Манжура.

Наприкінці зустрічі всі її учасники разом запалили журналістську свічку пам’яті. А  разом з усіма покладуть на вікна своїх домівок символічні хлібні колоски і запалять власні пам’ятні свічки. 

Тамара Курочкіна, ветеран журналістики, м. Оріхів

Фото Юрія Зелинського

http://jerait.com