Краєзнавчі прогулянки медійників

http://jerait.com

«Казка – вона поряд», – говорить заслужений журналіст України і не менш заслужений мандрівник Володимир Безгачнюк. Достатньо полишити гаджети, зібрати рюкзак і вийти за місто. Так  й зробили цієї неділі журналісти, які прибули з Івано-Франківська з різних міст України, збігаючи від війни. Тут, у Центрі журналістської солідарності, відбувається безліч цікавих заходів, зокрема піші екскурсії мальовничими містами - маршрутами вихідного недійного дня.

Шляхом у напрямку ботанічного саду Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника відкрився дивовижний вид на Івано-Франківськ, що цілком конкурує з відомим багатьом городянам та гостям міста оглядовим майданчиком на Вовчинецьких горах.

Буяння місцевої природи для таких суто міських людей, як я, минуло би абсолютно непоміченим, якби не ботанічні знання мого супутника. «Липневий цвіт у травні, то аномалія», – каже Володимир, намагаючись сфотографувати рожеву квітку, пелюстки якої загортає вітер. «Я гадюку змусив узад-вперед повзати», – примовляє він, утримуючи рослину так, як потрібно для знімка.

На шляху до меморіального комплексу Дем'янів Лаз нас супроводжували хрести. Ніби путь на Голгофу… У храмі на території Меморіалу жертв комуністичних репресій саме відбувалося богослужіння. Священник-монах отець Порфирій доступно й максимально просто розповідав прихожанам про християнські цінності. Не можуть православні брати у вірі чинити вбивства й насилля. Які ж вони після такого християни? Недослівно передаю думки священнослужителя. До речі, отець Порфирій стояв босоніж. Так він ходить незалежно від сезону та погоди.

Поряд із церквою в Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери – останки закатованих радянськими спецпідрозділами сотень ув'язнених людей... Їх не лише вбивали з вогнепальної зброї в потилицю, а й відтинали голову, забивали в неї цвяхи, обмотували колючим дротом... «Буча», – говорили представникові Меморіалу відвідувачі з Київщини. У музеї чимало особистих речей жертв. Навіть футбольні бутси, бо чимало розстріляних були футболістами. На жаль, масові убивства людей співробітниками НКВС відбулися перед Другою світовою і в Харкові. Майже чотири тисячі польських офіцерів були розстріляні у підвалі. А вигляд місцевої катівні з кровостоками і муки в'язнів докладно описані у романі «Сад Гетсиманський» Івана Багряного. Гадаю, такі музеї мають з'явитись у багатьох сплюндрованих містах та містечках України як нагадування нащадкам, на що здатні північно-східні загарбники. З такими думками пішли ми далі.

Невдовзі перед нами постав Чорний ліс, який нагадав про дві найжахливіші війни ХХ століття: стежки проходили через шанці, якими рясно мережана земля навколо Франківська. Свіжість і прохолоду лісу важко передати на папері. Посеред стежки періодично траплялися равлики, які ніби прохали не проходити повз і сфотографувати їхню граційність. «Канадський дуб», – говорить колега, демонструючи гостре й лапате листя. Після привалу вже йшли відкритою місцевістю.

Як і під час попередніх мандрівок, майже всюди траплявся борщівник Сосновського – отруйна багаторічна рослина, ще й модифікована в радянські часи. Наближаючись до Загвіздя, пан Володимир показав залишки птахофабрики «Авангард», що наразі зовсім не в авангарді. Є й працюючі корпуси, проте їх набагато менше, ніж полишених у заростях.

Остання локація нашої мандрівки – Німецьке озеро із купою відпочивальників. Група людей розташувалася біля лебединої пари з пташенятами: птахи охоче давали себе знімати, чистячи пір'ячко й насолоджуючись на березі гарною погодою.

Ось так символічно завершилася наша мандрівка передмістям Івано-Франківська, цікаві й мальовничі куточки якого ще багатьом франківцям та гостям міста відкриє журналіст, байкер і мольфар Володимир Безгачнюк.

Роман Кривко

Українське радіо. Харків

http://jerait.com