Як працювати журналістам в умовах стресу?

http://jerait.com

«Журналістика в часи воєнного стану» - таку назву мала практична лекція журналістки, працівниці Шведського фонду підтримки журналістів Ніни Йельмгрен, яка відбулася  в онлайн-форматі за сприяння Комісії з журналістської етики у партнерстві з ITP Media Східна Європа, Українського інституту медіа і комунікації та Жінки в медіа. Модерував зустріч голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов.

Ніна Йельмгрен висвітлювала бунти в Лос-Анджелесі – масові заворушення, що відбувалися в 1992 році та спричинили загибель 53 людей. Працювала під час масових заворушень у 2001 році у Гетеборзі, другому за величиною місті Швеції, коли місто приймало саміт ЄС і через акції протесту перетворилося на поле бою. З 1996 по 2002 рік вона працювала в Афганістані спеціальним кореспондентом та написала про це декілька книг. Крім того, п’ять років працювала головною редакторкою одного із каналів Суспільного радіо Швеції.

Під час зустрічі з українськими журналістами, пані Ніна, зокрема, розповіла, як працювати в умовах стресу та робити якісну журналістику під час воєнного стану, як правильно інтерв’ювати потерпілих від війни, роблячи ухил на професійну етику та як журналісту забезпечити свою безпеку та реабілітацію після завершення завдання.

Ось кілька корисних меседжів і порад для журналістів, на яких зробила акцент Ніна Йельмгрен під час цієї лекції:

- У часи війни та збройних конфліктів, як і в мирному житті, журналіст має всю інформацію перевіряти принаймні з двох джерел і при цьому критично мислити. Ми будемо робити ведмежу послугу, коли не будемо говорити також і про негатив. Всі наші джерела інформації мають бути захищеними. Розкриття наших незалежних джерел може бути небезпечним. Ось такі речі треба необхідно мати з собою, коли вирушаєте у зону бойових дій: шарфик, з якого можна за необхідності зробити джгут, турнікет, тампони, кнопковий телефон, який довше тримає батарею. Наше тіло по-різному реагує на стрес. Плач допомагає нам зцілитися. Алкоголь не ефективний. Ліпше знайдіть можливість з кимось поговорити. Людиною, яка може вас зрозуміти. Не забувайте спілкуватись з психотерапевтами (якщо маєте таку можливість). Тримайте дистанцію між тими, хто стріляє»

Щодо  інтерв’ю з полоненими: спілкуйтесь лише з тими, хто має реєстрацію у Міжнародному комітеті Червоного Хреста. При  спілкуванні з вразливими категоріями: не можна брати інтерв’ю у людей, котрі перебувають у стані шоку. Ми маємо поважати гідність людини, коли її знімаємо. Скажімо, не показувати крупним планом людей, які евакуюються. Ми маємо поважати вразливих людей, не жаліти і не навантажувати їх своїми емоціями. Особливо обережним маємо бути з тими, хто дає інтерв’ю вперше у своєму житті.

- Звідки журналісту брати сили для відновлення? Інколи навіть гнів може стати джерелом нашої енергії. Але потрібен відпочинок, маємо знаходити хоч якісь моменти нормальності, у кожного з нас має бути свій алгоритм щодо цього.

- Як знаходити баланс між емоціями і реальністю? Надто особисті історії, в яких задіяні ваші рідні чи знайомі, не варто висвітлювати самим, краще відійти в сторону. Будьте чесними з собою.

- Якими мають бути запитання журналістів? Відкритими і простими. Скажімо: як ви це переживаєте? І що ви тепер будете робити?.

Чиновникам ставимо складні запитання, які мають бути сформульовані на фактах, а не припущеннях.

Людмила Долженко

http://jerait.com