Наталя Зворигіна: «Газету не здамо!»

http://jerait.com

У житті регіональної преси Запоріжжя відбулася визначна подія: З листопада 2019 р. газета «Запорізька правда» відзначить 102-у річницю від дня виходу першого номера. За документами державного архіву Запорізької області встановлено, що 21 жовтня (за старим стилем) 1917 р. вийшов перший номер газети «Александровская мисль», як органу Олександрівської ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. У ньому в редакційній статті під назвою «По поводу перевыборов в советы» газета закликала: «Дадим же теперь в Советы самых революционных своих товарищей, дадим туда мозг, разум и серце пролетариата, дадим в Советы его непреклонную волю и творческую силу, чтобы совет нес в рабочие массы революционно-социалистические идеи, культурно-просветительную работу, чтобы совет мог быть воистину высшим контролем над всеми общественными учреждениями, чтобы совет всегда стоял на страже интересов революции...»

Про минуле, сьогодення і перспективи видання, яке по праву вважається брендом нашого Запорізьког краю, говоримо із нинішньою керівницею газети Наталею Зворигіною.

  • Пані Наталю, сьогодні видання переживає буремні часи. А чи було колись за весь час існування газети у неї «тихе життя»?
  • «Тихе життя» - це не про журналістів. І вже точно не про журналістів «Запорізької правди». Вже було колись, що газета мусила припиняти свій вихід. Час виходу першого номера був позначений надзвичайно складними умовами переджовтневої доби. У цей період, а точніше в жовтні 1917 р., в Олександрівську  було неспокійно. У той час було  дуже непросто, оскільки протистояння у тодішньому суспільстві сягнуло свого апогею: у Києві свою політику вела Центральна рада, а землі Запоріжжя були окуповані іноземними інтервентами, військами російських генералів Денікіна і Врангеля, а також озброєними угрупованнями Григор'єва, «гуляв» тут  і  батько Махно. Оскільки обставини не сприяли розвитку газети, вона змушена була припинити свій вихід. Варто зазначити, що подібні кроки робили в ті часи багато видань і передусім із метою збереження своїх матеріально-технічних баз, які створювалися з надзвичайно великими труднощами, а також і кадрів, яких дуже бракувало: якщо бодай на одну газету знаходився один більш-менш грамотний літпрацівник, який умів зібрати факти і швидко написати замітку чи статтю, це було добре.

Спогади тодішніх газетярів викликають співчуття до їхньої нелегкої, виснажливої праці. Зазвичай, творчих кадрів хронічно бракувало, і це не могло не позначатися на якості газет, які швидше були схожими на агітаційні листки, оскільки в них переважали заклики, а заголовки нерідко складалися з цілих речень. Слабкою була й поліграфічна база: всі тексти складали вручну, і, як правило, не вистачало навіть шрифтів для набору, що в кінцевому результаті позначалося на якості видання та його оперативності і, головне, - не вистачало коштів.

Невдовзі, у зв'язку з революційними подіями, які розгорталися на території України, та боротьбою за владу на Запоріжжі багатьох політичних сил, газета припинила вихід. Але по тому була знову  відроджена.

  • Отже, ви зберігаєте традиції своїх колег-попередників. Але нові умови накладають свій відбиток. Що можете сказати про поточну ситуацію?
  • Найголовніша традиція газетярів «Запорізької правди» - це стійкість у будь-яких випробуваннях.  У цьому ми беремо приклад із своїх попередників, які знаходили можливим навіть про Голодомор писати чесно, попри всі ризики, про які ми сьогодні вже багато чого знаємо. І ще один орієнтир – це патріотизм і служіння інтересам суспільства. Прагнемо не тільки задовольняти інформаційні потреби наших читачів, але й спонукати їх до мислення, вести  до «розумного, доброго, вічного» - це цитата, якщо що. А що ж до поточної ситуації, то все доволі складно.  Нам доводиться протидіяти силам, які працюють на знищення видання.  Символічно, що цю розмову ми ведемо напередодні Всесвітнього дня припинення безкарності за злочини проти журналістів.  Знищення життєздатного видання, тиск на його колектив, який нині здійснюється, до речі,  днями отримали чергове повідомлення про судовий позов від КП «Запоріжжя», яке керує нині Будинком преси, про виселення нашої редакції,  у порушення Закону про роздержавлення, із приміщення, в якому газета працює з 70-х років минулого століття, - це теж тиск,  як і позбавлення облрадою   трудового колективу газети Свідоцтва про державну реєстрацію  нашої газети, а відтак ми не можемо здійснювати свою виробничу діяльність, єдину, закріплену Статутом нашого підприємства – видання газети, а отже, не маємо коштів на виплату заробітної плати працівникам нереформованого видання, яке так і не було  роздержавлене, погашення інших боргів, - все це, і багато іншого,  можна трактувати  як злочин проти журналістів, і допоки він залишається безкарним. Принаймні, так, що цей злочин залишиться безкарним,  вважають депутати обласної ради, які на нещодавній сесії проігнорували рішення суду стосовно нашого видання. Тож поточна ситуація,  м’яко кажучи, напружена.
  • Які перспективи? Чи можуть запоріжці сподіватися, що  і надалі читатимуть улюблену газету?
  • Я щиро вдячна відданим нашим друзям, хто попри всі залякування про ліквідацію нашої газети, продовжує нас підтримувати і передплачує видання. Залишайтеся з нами і у наступному році. Газету не здамо! Спираючись на наших читачів по всій Запорізькій області, на громадську організацію «Клуб друзів «Запорізької правди», ми подолаєм усі труднощі. Діятимемо виключно у законодавчому руслі. Певні, що, озброївшись чинним законодавством, все ж зуміємо встановити справедливість. І наша газета  буде жити!

Розмову вела Валерія Юстинюк

http://jerait.com