Свіча світлої пам`яті…

http://jerait.com

Дев`ять днів тому залишила цей світ наша колега, член Національної спілки України - Лідія Валентинівна Платонова. Пристрасною, вродливою юнкою, закоханою в журналістику, з високого штибу університетською освітою, прийшла вона в кінці сімдесятих у журналістику. І служила їй вірою й правдою до поважного віку, навіть вийшовши на пенсію. Головним чином – у «Запорізькій правді», якій віддала майже чотири десятки років.

Ліля мала хист до інформативного жанру, і тривалий час очолювала репортерський відділ у газеті. Відтак незмінно висвітлювала роботу рад. При цьому віддавала перевагу не кабінетній роботі, а живому спілкуванню з людьми. Найбільше любила бувати у сільській глибинці, розповідати про те, як живеться трудівникам, ветеранам, про їхні біди, проблеми територій. Вона була своєю у товаристві сільських бабусь й голів сільських рад, на жнивному полі серед механізаторів. Сільські репортажі Лідії Валентинівни писались добрим пером, з глибокою шаною до людей праці. Любила повертатися до героїв нарисів після опублікованого. Творча знахідка Платонової – її авторська рубрика «Жива карта області», десятиліттями прикрашала газетні шпальти, зокрема, першу полосу, й користувалася популярністю в читачів.

Ліля Платонова жила з відкритим серцем. Не робила людям зла, тонко відчувала, кому потрібна допомога. Це вона у скрутні дев’яності очолювала профспілковий комітет редакції газети «Запорізька правда» і дбала про насущні проблеми колективу. Особливо про тих, хто відійшов від справи і жив вельми скрутно. Вона могла, попри одвічну газетну зайнятість,терпляче вислуховувати ветеранів, допомагала їм, чим могла.

З характером - відвертим і часом безкомпромісним, Лілі не завжди жилося легко. З дуже багатьма людьми її зв’язували тонкі душевні струни, іноді вони дзвеніли, часом іскрили, але вона уміла дружити, підтримати, допомогти. Нині в журналістиці, в науці працює багато молодих колег, які вчилися у Платонової, так чи інакше перетинаючись з нею, запозичували уміння служити професії.

Колеги та друзі провели нашу Лілю в її останню путь: у житті поставлено крапку. Але там, поміж людей, про яких вона писала, живе її слово, добра іронія, оптимістична надія на добро.

Засвітімо ж свічу світлої пам’яті…

http://jerait.com