Дворазова чемпіонка світу зі змішаних єдиноборств ММА Марія Клейн та її тато і тренер Ахмед Клейн завітали до студії віжн-радіо «На дотик», аби розповісти про історію успіху 16-річної спортсменки з Оріхова і її надзвичайну жагу до перемоги. А ще – про підтримку багатьох людей, серед яких були і журналісти, зокрема, редакторка оріхівської газети Світлана Карпенко, і військові ЗСУ, які допомогли дівчині потрапити на чемпіонат світу в Абу-Дабі, де на весь світ лунав наш гімн і майорів український прапор. З гостями спілкувалася ведуча етеру Ольга Вакало.Марія Клейн: Єдиноборствами я займаюсь з 4 років. У нас великі цілі. Ми постійно тренуємось і було б дивно, якби ми не виступали на змаганнях такого рівня. Минулого року я була вперше на чемпіонаті світу з ММА в Болгарії, виступала в категорії 14-15 років. Провела чотири поєдинки з дівчатами з різних країн, перемогла достроково та посіла перше місце.
Ольга Вакало: Як воно, коли піднімається прапор, звучить гімн України? Як ти тоді це переживала?
Марія Клейн: Сильні відчуття не змінились між минулим разом і цим. Я рада перемагати і представляти Україну. Не засмучувати очікування батьків та людей, які в мене вірять.
Ольга Вакало: Ахмеде Вікторовичу, тепер питання до вас. Як ви поставилися до того, що донька з чотирьох років займається силовими видами спорту?
Ахмед Клейн : Справа в тому, що я їхній тренер змалку. Марія - мене старша донька, їй 16 років. У нас ще є менша чемпіонка - Злата, котрій 11 років.
Ольга Вакало : Тобто, у вас дві дівчинки, а ви їх обох відправили на боротьбу?
Ахмед Клейн : Ми з матусею тренуємо доньок. Так вийшло, що ніхто не витримує з хлопців, всі тікають. Дівчата у нас бойові і їх рівень теж має значення.
Ольга Вакало: А ви з дружиною теж займались якимось видом спорту?
Ахмед Клейн: Я займаюсь все життя, з восьми років: дзюдоїст базовий, багато разів ставав чемпіоном України і міжнародним чемпіоном… А потім, коли настала ера ММА, в 90-ті роки це стало входити в моду, – з цього моменту і почалася любов до бойових мистецтв. І, звісно, доклав зусиль до того, щоб зробити для доньок необхідну тренувальну базу. Збудували свій спортзал в Оріхові, було дуже важко, але допомогли люди.
Зараз Марія і Злата - найсильніші дівчата не лише в нашій країні, а й у всьому світі. Ми дали обіцянку, що в наступному році на чемпіонат світу поїде і менша донька, тому що з 12 років вже можна брати участь у змаганнях такого рівня. Злата так чекає цього, бо хоче подивитися світ, бо за кордоном ще не була. А ось Марія, коли телефонувала мамі з Абу-Дабі, то сказала: «Якщо мені б запропонувати тут жити, я б не погодилась». Бо в Україні, вважає вона, красивіше і краще.
Ольга Вакало: Поділися, Маріє, чому «не зайшло»? І тут, до речі, запитання - вже знаючи, що ти є чемпіонкою, як тут не загордитися і не вирішити, що «я найсильніша і всі перемоги мої»?
Марія Клейн: Не знаю, в мене ніколи не було ніякої гордині. Я розумію, якщо ми не будемо наполегливо тренуватися, то будуть займатися інші і перемагати нас, тому ми завжди підтримуємо форму.
Дорога в Абу-Дабі вела через Угорщину. Ми спочатку зупинилися там, а потім літаком добирались до Абу-Дабі. Там мене не дуже сподобалось, тому що незвичайний клімат, дуже спекотно. Вночі задуха, більш вологе повітря, а вдень воно сухе, неприємне. І по-друге, зважаючи, що у мене було обмежене фінансування, можливості були обмежені.
Ольга Вакало: То прийшлося стримувати свої бажання, так? А саме змагання, наскільки там було складно, якщо порівнювати з Софією в Болгарії? Чи були ті конкурентки, яких ти знала і з якими вже змагалася, чи були нові?
Марія Клейн: Змагання проходили на джиу джитсу арені, все було на високому рівні, дуже гарна організація. Суперниці з минулих змагань були, але в інших категоріях: з України, Болгарії, Казахстану та інших країн.
Ольга Вакало: Як перемагати? Треба ненавидіти суперницю? Як зробити так, щоб вона програла, а ти перемогла?
Марія Клейн: Не думаю, що треба ненавидіти. Я до них ставлюся нейтрально. Але я просто розумію, що мені треба перемогти. В мене немає іншого варіанту, іншого шансу, бо це моя путівка в життя.
Ольга Вакало: А тепер повернемося до Оріхова. Коли ви зрозуміли, що треба виїжджати? На щастя, Оріхів – українська територія, він не окупований, втім постійно знаходиться під обстрілами.
Ахмед Клейн: Розумієте, спочатку ми сподівалися, що війна скінчиться швидко. Ми чекали, трималися за свій спортивний зал, тому що у нас своя Федерація… Але було дуже жахливо. Ми живемо на краю Оріхова, у бік Нестерянки, де одразу траса і загарбники, постійні мінометні обстріли. Я пам’ятаю перші прильоти, коли садив картоплю навесні. Потім обстріли почалися щодня. Біля нас все знищили – оптові склади, підприємства. Ми 71 день кріпилися. А потім «прилетіло» у наш двір, це було щось страшне, били з боку Токмака гаубицями: попало нам у двір, вбило собаку, потрапило у спортзал, мене накрило осколками. І тоді ми вирішили виїхати. Ні грошей, ні речей. Єдине, що захопили з собою – спортивну амуніцію. І ми приїхали до Запоріжжя. Нам допоміг запорізький хлопець з Тік Тока, він був в окупації, в Херсоні. Зателефонував і сказав: «У мене є квартира. Ми хочемо, щоб ви в ній всі жили». І ми досі тут живемо. А він вибрався з окупації і зараз десь за кордоном.
Ольга Вакало: Я знаю, що вам допомагали і Світлана Карпенко –оріхівська журналістка, і військові, які надали фінансову підтримку для поїздки Марії в Абу-Дабі…
Ахмед Клейн: Світлана Карпенко – редакторка газети «Трудова слава». Ми з нею давно співпрацюємо, вона розуміє і поважає мене. А я поважаю її як професіонала. Вона надзвичайно світла людина, вже шість років нами опікується, допомагає, як тільки може, надає інформаційну підтримку. Щодо військових. Фінансово - Абу-Дабі поїздка не з дешевих. Була одна надія взяти кредит, бо ми не хотіли втрачати шанс на перемогу світового рівня, адже готувалися до змагань під обстрілами. І ми вирішили, що навіть якщо не знайдемо спонсора, вона все одно поїде. Врятували нас соцмережі – Тік Ток, Фейсбук, прості люди – фанати Марії і Злати. Є у нас також постійний спонсор з Німеччини - Вольдемар, який нам завжди допомагає. Коли ми були в Оріхові, до нас приїхали хлопці – військові з ЗСУ, вони побачили ролики Марії з чемпіонату світу в Болгарії, де вона перемогла росіянку. Коли Хлопці почули, що Марія захворіла, привезли їй ліки, познайомилися і після цього стали її фанатами. І коли я зробив оголошення та попросив допомоги для поїдки Марії на чемпіонат світу, хлопці з ЗСУ одразу вирішили нас підтримати: «Для нас честь, щоб Марія поїхала, і на п’єдесталі піднявся український прапор. Ми віримо, що вона посяде перше місце». Ми також в цьому не сумнівалися, бо для цього багато працювали. Щоправда, було трішки ніяково, бо це воїни, наші захисники, це ми повинні їм допомагати. але вони наполягли і передали суттєву суму.
Ольга Вакало: Маріє, виходить, в тебе повірили хлопці з ЗСУ і ти їм пообіцяла перемогу?
Марія Клейн: Мені дуже приємно, що в мене вірили хлопці з ЗСУ. Я рада, що виправдала їхні очікування. Я вірю, що і вони виправдають наші очікування та обов’язково в Україні настане мир.
Людмила Долженко
Повністю переглянути інтерв’ю з Марією і Ахмедом Клейн можна за посиланням.
