Оскільки це гібридна війна, то й перемога буде гібридною. Ми її не помітимо

Оцените материал
(6 голосов)

Владимиру Москаленко за 40. У него жена, взрослый сын. Он - состоявшийся и известный журналист. Ныне - депутат Запорожского городского совета.

Несмотря на все это, он пошел в один из запорожских военкоматов и записался добровольцем в АТО. Был мобилизован в звании сержанта. Попал в первый батальон территориальной обороны "Волынь". После непродолжительной переподготовки вместе с батальоном ушел на передний край - под Дебальцево.

На войне Владимир Москаленко не написал ни строчки, но журналистом он, естественно, быть не перестал. Поэтому интересны не столько подробности сурового армейского быта, детали победоносных боев или какие-то военные байки, коими даже помимо своей воли обрастает каждый солдат. Важно понять, как это - обдуманно идти на войну. Не по повестке, не в порыве чувств (злобы, ненависти, патриотизма), а осознанно. В первую очередь, меня интересовали мысли взрослого (отнюдь не в смысле возраста), интеллигентного человека, который привык анализировать и смотреть глубже, чем обыватель.

- Чому пішов? У силу професії в мене було трохи більше інформації, ніж у пересічних громадян, які зайняті своїм власним життям та роботою. Бо моя робота - робота з інформацією. На це накладалися якісь мої невеличкі історичні знання. І сам для себе я розумів, до чого все це може призвести. Я відчував, як усі ці так звані "ЛНР" та "ДНР" з кожним днем наближаються сюди, до Запоріжжя.

Поступово бажання спостерігати за подіями трансформувалося в бажання взяти участь у тому, щоб не допустити "русскава мира" тут. Урятувати свою сім’ю, своїх друзів, той невеличкий світ, що побудувався навколо мене за багато років. Так, в якомусь сенсі це такий меркантильний інтерес.

Я не хочу і не буду говорити про якісь пафосні речі - ми про них і там не говоримо, - про патріотизм, про захист Батьківщини, про любов до України. Бо це, як правило, словесне лушпиння з попереднього життя. В армійському спілкуванні все трішки простіше і водночас чесніше.

Потрапивши вже безпосередньо на передову, я переконався в тому, що прийняв правильне рішення. Переміщуючись усередині зони бойових дій, я побачив суто зовнішні, суто візуальні наслідки того, що називають "Новоросією". Залякані люди, зруйнована інфраструктура, розвалені будинки, в яких дотлівають залишки побуту, сотні вмираючих домашніх тварин. Я бачив усе це і розумів: якщо воно вже сталося, то треба негайно локалізувати його там, на Донбасі. І якщо не вдасться витіснити, то хоча б спробувати не дати пройти далі всій тій заразі, що суне зі Сходу.

Чи маю я в голові образ ворога?

Я розумію, що для перемоги дуже важливо дегуманізувати протилежну сторону конфлікту, звести її до рівня якогось генетичного сміття. В цій війні це не складно. Чого варті люди, що встановлюють артилерію у подвір`ях дитсадків і церков? Але таке ставлення помилкове.Тому що нашим справжнім ворогом є не тільки і не стільки ті маргінали, обличчя яких тиражують російські ЗМІ, називаючи "ополченням". Нам протидіє високофахова, навчена, професійна російська армія. І що найгірше для нас - добре мотивована. Вони свято переконані, що рятують Україну від фашистів і "бандерівців".

Перша частина росіян - ті, хто приїхали керувати артилерійським вогнем, безпілотниками. Все це потребує фахових знань. Невже хтось вірить, що це в донецьких шахтарів масово прокинулося вміння прицільно бити з гаубиць?

Інша частина - професійні диверсійні групи. Звичайно, всі вони чи звільнені заднім числом, чи перебувають у відпустці - на випадок смерті чи полону.

Є якийсь відсоток і тих, хто приїхав воювати за якісь ідеали, ті, хто не знайшов себе в мирному житті, ті, хто просто хоче заробити. Є й такі, хто взявся за зброю лише через те, що ненавидить усе українське. І таких треба вбивати без будь-яких сумнівів, бо вони приїхали сюди і воюють навіть із задоволенням.

Але я розумію, що ця війна буде виграна не на фронті. Точніше, не тільки на фронті. Я вивів для себе таку формулу: оскільки це гібридна війна, то й перемога буде гібридною. Ми її не помітимо.

Ця перемога буде складатися з багатьох чинників.

Це будуть і якісь військові успіхи, як-от: розширення контролю над захопленою нині територією та знищення військової і живої сили супротивника.

І психологічна перемога над ворогом - демонстрація того, що правда таки на нашому боці.

І перемога внутрішня, над собою – нам вдасться таки побудувати більш-менш цивілізоване суспільство, яке буде влаштовано інакше, ніж до війни.

І, звичайно, дипломатична складова. Світ має тиснути, сусіди мають тиснути.

Я не думаю, що світова підтримка України є ілюзією - це факт. І для України дуже важливо, що ми змогли змінити світовий погляд на наш конфлікт, як на щось далеке.

Що ми знаємо про ситуацію в Судані чи в Уганді? Рядок у новинах, максимум реакції на який: з гуманітарної точки зору це, звичайно, погано. Тоді як війна в Україні займає значне місце в світовому інформаційному просторі. Мимо своєї волі, але ми не загубилися в ньому, як це сталося в 2004 році.

Але проблема цивілізованого світу, який став на наш бік, у тому, що він цивілізованний. Тому намагається грати з Росією за правилами. Зачитувати їй права та пропонувати адвокатів замість того, щоб дати по голові та скрутити руки за спиною - а саме так варто поводитися з грабіжником, котрим Росія і є. До речі, це взагалі один із парадоксів сучасності - на першому місці чомусь завжди опиняються права злочинця, а не жертви. 

Навіщо все це Росії?

У цієї війни цілий комплекс причин і цілей. Наприклад, відволікти населення РФ від внутрішніх проблем, котрих там накопичилося стільки, що й у пеклі, мабуть, люди більш влаштовано почуваються.

Також це свого роду щеплення собі й ближнім сусідам від кольорових революцій - щоби бачили, до чого це може призвести.

У глобальному сенсі - щеплення від демократії. Бо боротьба за демократію, за версією російських ЗМІ, виглядає, як озброєнний заколот, усунення від влади законних правителів і громадянська війна у фіналі. І щоб цього не сталося, треба гуртуватися навколо національного лідера. Доктрина оточеної фортеці, яка завжди була притаманна Росії, тільки трішечки модернізована.

А якщо казати загалом, то конфлікт, який зараз відбувається в Україні, аналогічний до тих, що відбувалися в Грузіїї, Чечні, Молдові - це головний експортний товар Росії, її інновація, її iPhone. Це те, завдяки чому ця країна намагається залишатися впливовим гравцем на міжнародній арені. Бо інших способів змусити світ прислухатися до себе Кремль сьогодні не має.

Держава дала мені зброю, бушлат, сталеву каску зразка 56-го року та, так би мовити, мандат на вбивство. Все інше - сучасне спорядження, обладнання, речі і головне - постійну підтримку, я отримав завдяки волонтерам, своїм друзям, знайомим.

І дивлячись на все це, я розумію, що сьогодні ми маємо фактично дві України. Для себе я називаю їх Україна-держава та Україна-батьківщина.

Україна-держава - це весь бюрократичний апарат, суди, правоохоронні органи, органи влади та таке інше. В ній є зрадники, є агенти впливу, ті, хто допомагає агресору, є ті, хто краде.

Україна-батькіщина - це моя сім’я, мої друзі, люди, що мене підтримують, ти. Україна-батьківщина нам, тим, хто воює, дає сьогодні набагато більше, ніж Україна-держава . І зараз дві ці, так би мовити, інституції існують паралельно і все частіше входять у дисонанс. Проте достатньо озирнутися на рік назад, щоб зрозуміти, що Україна-батьківщина потроху витісняє Україну-державу.

Що нам робити далі? Стояти стіною. Сили брати в усвідомленні того, що ти стоїш не сам. Янголи не прилетять. Усе доведеться робити самим - і жити, і помирати. Буде важко і психологічно, і з економічного погляду. А потім непомітно прийде та сама гібридна перемога. І чергового 9 травня, скоріше за все, не буде. Кожному доведеться самостійно визначати день, коли він переміг. Чи програв.

Максим Щербина

theinsider.ua

Прочитано 726 раз

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Другие материалы в этой категории: « Один день з життя юного бандерівця БЛИНДАЖ »