Один день з життя юного бандерівця

Оцените материал
(9 голосов)

«На выборах президента Украины побеждает Дмитрий Ярош…», «Украина настолько в сложном экономическом положении, что продает землю шведам по цене 1$ за гектар…», «Украинский «Бук» сбил малоазийский Боинг….» Всі ці репліки – це не заголовки казочок, це цілковита реальність. Реальність, що сказана на всю державу, реальність, яка народжена шизофренією «Киселева і компанії». З початком Революції Гідності у росіян на порядку денному лише одне питання: «А че там у хахлов?». Вже два роки ведеться інформаційна війна, вже два роки українська сторона спростовує весь той сон сивої кобили.

Я довго збирався висвітлити цю проблему та не знав, з якої сторони підступитись. Аж поки випадково не відкрив підручник по геометрії на темі «Доведення від протилежного». Хмм… А якщо пристосувати це правило не тільки до «піфагорових штанів», а й сюди? А що як підтверджувати російський фейк і тим самим доводити інформацію до абсурду? Тоді б склалася доволі цікава картинка….

«Любий щоденнику! Ось я нарешті переїхав до Дніпропетровська – рідної землі Яроша. Переїхав, бо мій любий Львів засипало землею під час зсуву ґрунту. Це сталося, коли вирубували ліс, бо газу в нас немає – вимушені топити дровами і сміттям. 

А тут не також все і погано – снаряди від сепаратистів не долітають. Вони ще Запоріжжя не взяли. Ходять тут всі у вишиванках, Правий Сектор контролює щоб розмовляли лише українською. Тих, хто ослухається, вішають на гілляку, як москаля. 

Сьогодні я вперше пішов до нової школи, названої в честь Шухевича. Першим уроком був курс «Захист Втчизни». Там ми вивчали тему «Як різати русню», автором якої є Арсеній Яценюк, адже він власними руками «збирав матеріал» під час конфлікту в Чечні. 

Далі за розкладом була фізкультура, де ми весь час марширували, вимахуючи правою рукою від серця до сонця. Взагалі урок не дуже сподобався, та хлопці розповіли, що наступного разу ми будемо ганятися за російськомовним немовлям. Вони, до речі, вже рідкість, бо майже всіх відловили і пустили на консерви.

Потім ми пішли на математику. Там нам розповідали «Закони траєкторії польоту «Точки У»». Після вчитель дав самостійно вирішити задачу: скільки потрібно тротилу, аби підірвати Кремль? Увесь клас дуже довго сидів над нею і дискутував. Та врешті всі прийшли до відповіді – чим більше, тим краще!

На уроці української мови ми вчилися відмінювати словосполучення, як би це м’якіше сказати…. О, «Путін - не зовсім молодець!» А в час, що залишився ми підписували петицію «Про включення Кубані у склад України».  

Після мови на уроці природознавства наш клас пішов в місцевий сквер. Там ми збирали опале листя з дерев і опале волосся з москальських голів на гілляках. Потім нам роздали шматочки підсмажених снігурів, и ними ми почали підгодовувати ручних синичок, яких потім, в свою чергу, відправили бомбити Рашку пташиним послідом. 

Після школи я пішов у церкву молитися за Україну. Нажаль, всі дорогоцінності і прикраси звідти винесли. Треба ж чимось виплачувати кредити Євросоюзу?! Але все ж єдина золота річ, прикрашена дорогоцінним камінням, ще досі знаходилась у центрі храму. Це був іконостас Святого Степана Бандери. Саме йому я молився, приклавши три пальці до серця.

Натхненний молитвою і ароматом коноплі я пішов на місце дислокації наших систем залпового вогню «Смерч». Там мене радісно зустріли бійці Нацгвардії і провели посвяту в карателі. Я вперше в своєму житті брав участь у розп’ятті новороса, а потім, як скіф, пив його кров. Допивши з шолому червону рідину, я зайнявся тим, для чого сюди і прийшов – почав гатити напалмом по мирним мешканцях, щоб ті не перейшли до сепарів. 

Вдома вже чекав один з рабів. Він роздягнув мене і помив мені ноги. Інший порався на кухні з обідом. Але три плитки шоколаду «Roshen» важко обідом назвати. А все це через проклятих москалів! Та навіть за таких умов ми не звільнимо своїх рабів! 

Ну ость так і пройшов мій день. Нажаль, мені треба закінчувати писати, бо догорає свічка, а в нас ліміт на свічки. А про електрику тут взагалі забули – наші ТЕС без донецького вугілля не працюють».

Чесно, мені смішно уявляти таку нашу реальність. Я сміюся над росіянами, які вважають різні вигадки правдою. І, водночас, жаль, що не вміють відсіювати правду від брехні. Не бачать вони, що Путін робить з них слухняних рабів, які бачать світ так, як їм говорять бачити. Ще вчора Грузія була партнером, зараз – ворог. Ще вчора українці були братами – зараз вороги. Ще вчора Туреччина була союзницею – зараз ворог. І я не здивуюсь, якщо завтра Китай стане черговим ворогом «російської імперії.

Сергій Журба

Прочитано 893 раз Последнее изменение Понедельник, 07 Декабрь 2015 16:58

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435