Повітряні шляхи Олександра Покришкіна

Оцените материал
(6 голосов)

В його нагородному листі значилося – «найхоробриший з хоробрих». У дванадцять років він мріяв по небо, а у тридцять вже був першим та єдиним льотчиком, який в роки війни став тричі Героєм Радянського Союзу. Він створив нову тактику знищувальної авіації в умовах фронту – «формулу грози». Зробив 650 бойових вильотів, провів 156 повітряних боїв, потрощив 59 ворожих літаків. Десять років поспіль очолював  Центральний Комітет ДТСААФ, будучи вже маршалом авіації. Як Член Спілки Письменників написав багато книг, які стали взірцем мемуарної військової літератури. Ім’я цієї легендарної людини – Олександр Іванович Покришкін.  Двічі його нескінченні повітряні шляхи пролягли на небі Запоріжжя – у 1941 та 1943 роках…

Трагічний початок війни, 20 липня 1941 року.  Молодий льотчик Олександр Покришкін над річкою Прут був підбитий вогнем зенітної артилерії, але ж сумів посадити свій МІГ-3 на фюзеляж… Це було його перше хрещення в бою з ворогом. Вдруге в його літак попав німецький снаряд 14 жовтня 1943-го у повітряному бою поблизу Мелітополя. 

Ще наприкінці літа почалася півторамісячна оборона Запоріжжя, повітряні бої розгорнулися на берегах Дніпра. Старший лейтенант Покришкін, щойно призначений командиром авіаланки, здійснив розвідувальний політ над Дніпрогесом та Хортицею. Трійка МІГів перехоплювала «Юнкерсів» на підступах до острова, виконуючи завдання не допустити до острова фашистських бомбардувальників. А в цей час цілодобово йшов демонтаж заводського обладнання, яке направлялося ешелонами на схід. Тоді у льотній карті Покришкіна з’явилися назви населених пунктів – Комишуваха, Оріхів, Пологи, Розівка. Його МІГі прикривали ешелони з евакуйованими мешканцями та заводським обладнанням. 

Під Мелітополем четвірка знищувачів Покришкіна здійснила вдалу штурмову операцію – збили німецький літак. Авіаполк допомагав наземним військам стримати натиск фашистів і навіть вибити їх з Якимівки, не дозволивши  прорватися у місто.

Ще одна розвідувальна операція Покришкіна відбулася в районі Поліг та Оріхова. Оперативна ситуація не радувала: він побачив, що наші частини 18 та 9 армії захищаються, а їх оточують танкові колони німців. Після доповіді Покришкіна командування фронту віддає наказ негайно відступити по всій південній частині фронту. Наступного дня розвідник знову отримує наказ летіти на Оріхів, щоб уточнити напрямок просування німців. І цей політ, як потім казав сам Олександр Іванович, «виявився надто тривалим. Іншого такого я не знав до кінця війни». 

Напарником Покришкіна був Комлєв. Пілоти побачили, що під Оріховим, куди відступили наші частини, скупчення німецьких танків.  Про це ще не знають  в тилу. З землі, помітивши розвідників, відкривають вогонь зенітки. І тут же, як нізвідки, з'являються чотири «Мессершміти». Зав'язується бій. Покришкін пускає одну ракету, другу , але «Мессери» продовжують атаку. І тут же льотчик вловлює перебої в двигуні. Проте, не виходячи з бою, довгою чергою збиває найближчий «мессершміт». Але три інших не відступають. Покришкін, періодично пірнаючи вниз, ухиляється від снарядів, ведучи тим самим поранену машину далі - до своїх.

Його літак впав у районі Малої Токмачки біля залізниці, де стояла будка колійного обхідника. Знепритомненного Олександра повернуло до пам’яті гудіння моторів «Мессершмітів», які продовжували цілити в літак.  Перевалившив через борт, Покришкін спустився по крилу на землю і пішов до будинку, де першу допомогу йому надала обхідниця Ганна Одіяко і показала дорогу до селища Куйбишевого. Після війни Олександр Іванович спеціально приїздив до Ганни Селіверстівні, подякувати за доброту та щедрість. 

Військовий обов’язок і совість не дозволили Покришкіну підірвати літак, де був пошкоджений лише мотор. Він причеплює МІГ-3  до грузовика і подався туди, куди відступили піхотинці. Звідти й почалася його подорож на  «ЗІС» - в Пологи, в Верхній Токмак і, нарешті, в Чернігівку. Але в Чернігівці, в оточенні,  старший лейтенант Покришкін отримує наказ генерал-майора Колпакчі спалити вивезену з-під Орєхова машину. Незабаром Покришкін разом з бійцями 30-й стрілкової дивізії з боями виходить до своїх…  

Восени 43-го Олександр Іванович уже був двічі Героєм Радянського Союзу і мав на своєму рахунку два повітряні бої, які увійшли в історію вітчизняної авіації: 28 апреля 43-го вісімка ведених Покришкіним американських «Аерокобр»  повернула назад армаду з 81- ю «Ю-87», яку прикривали десять «Ме-109». Покришкінці розстріляли 12 «юнкерсів», особисто Олександр Іванович - чотири. А 21 вересня, поклявшись фронтовому другу помститися за розстріляних в ногайських (так раніше називався Приморськ) родичів, збив над Токмаком три «юнкерса». 

Напередодні 1944 року 16-му гвардійському полку майора Покришкіна, який буквально за кілька днів до Нового року він прийме під своє командування, наказали перебазуватися в село Чернігівку на відпочинок і доукомплектування.

«Чернігівка ... Я пам'ятав її по балках і ярах, які допомогли нам вибратися з оточення, - згадував Олександр Іванович. - Я відразу подумав про Марію. Ось тут і зустрінемося з нею. Щоб не розлучатися ніколи». Олександр і Марія познайомились в Дагестані, а в українському селі міцно зв’залися долі прославленого аса і медсестри з батальону аеродромного обслуговування.

У Чернігівці  молодята зняли квартиру в центрі села, в другій хаті від церкви, яка до сьогоднішнього дня  збереглася. «Ми починали в своєму житті щось нове, наше. В дні війни це було чимось більшим, ніж просто любов і просто одруження. Суворий час, війна, бої щадили нас, а ми, розділені фронтами, щадили наше почуття, берегли його. Тепер ми мали право на своє щастя», - згадував Олександр Іванович.

В кінці лютого 44-го двічі Героя викличуть до Москви і запропонують високу посаду з авіаційної частини - з присвоєнням генеральського звання. І він, майор, відмовився! Розібратися з норовливим майором спробував сам головний маршал авіації. Але Покришкін стояв на своєму, довелося відпустити його в полк…

Такі ось круті повороти долі  пройшов прославлений льотчик Олександр Іванович Покришкіна на Запоріжжі: війна та любов, відвага та чесність – що може в житті бути сильніше за це?

Нащадки-запоріжці зберегли добру пам’ять про безсмертні подвиги тричі Героя Радянського Союзу. На аеродромі біля села Широке, де у 1988-1992 роках базувалось Запорізьке  авіаційне училище льотчиків ДТСААФ імені маршала авіації Олександра Покришкіна, встановили погруддя Героя.  Славетний льотчик багато зробив  для розвитку  первинних організацій:  в країні, і на Запоріжжі в тому числі, відкривались нові технічні гуртки та секції, аеродроми, поповнювався парк літаків, відкривалися нові авіаспортклуби, учбові центри, школи.   

Ще одна ланка зв’язує запоріжців з легендарним маршалом. І це фільм «В бой идут одни «старики».  Дія цієї кіноленти починається наприкінці літа 1943 року під час битви за Дніпро. Фільм знято по спогадам військових льотчиків і заснований на реальних подіях. Сама тема була дуже близька Олександру Івановичу. Покришкін тоді, у 1943 році,  був таким от «стариком». Він саме в той же час під  селом Володарським, що лежить зразу ж за Розівським районом нашої області, збирав молоде поповнення льотчиків, яких сам і навчав.  А потім через Астраханку летів, щоб зустрітися з ворогом в небі над Якимівкою. Тому, коли Леонід Биков – сценарист, режисер та виконавець головної ролі – звернувся до маршала авіації Олександра Покришкіна, який тоді очолював Центральний Комітет ДТСААФ, той, ознайомившись зі сценарієм, буквально за одну ніч вирішив допомогти знімальній групі. Він розпорядився видати  для роботи над фільмом п’ять самольотів – чотири спортивно-пілотажних ЯК-18П і чехословацький «Акробат», який зовні був схожим на німецький МЕ-109.

Після виходу фільму на широкий екран він відразу став найпопулярнішим серед глядачів. Особливо полюбилися льотчики, які між бойовими  вильотами, співали прекрасні пісні. І ось у 1995 році при міській раді  ветеранів авіації обласного комітету ОСОУ, на базі первинної організації Товариства авіаційного підприємства «Мотор Січ», був створений військово-художній колектив «Поющая эскадрилья». Цей ансамбль, під керівництвом  полковника авіації  у відставці Генадія Чернова, є прообразом  співочої ескадрильї  фільму. Тепер це – єдиний в Україні народний військовий ансамбль, який у цьому році  відмічає своє 25-річчя. Приємно відзначити, що серед «співочих ескадрільців» є і наші колеги журналісти, члени Запорізької обласної організації НСЖУ – Григорій Петраков та Віктор Арм’яновський.

…Героями не народжуються, їми становляться, пройшовши через горнило страшних випробувань і вийшовши з нього з честю. Пам'ять про таких богатирів, як Олександр Іванович Покришкін, навічно зберігається в пам’яті народу.  

Ім’я  маршала авіації закарбоване і на Алеї Бойової Слави у Запоріжжі…  

Прочитано 34 раз Последнее изменение Суббота, 09 Май 2020 10:06

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Другие материалы в этой категории: « О любви не говорят, о ней всё сказано?