Державна політика і медіаосвіта

Оцените материал
(1 Голосовать)

На початку квітня на Запоріжжі відбувся Всеукраїнський саміт працівників освіти з проблем медіаосвіти та медіаграмотності. У саміті взяла участь і виступила з доповіддю «Медаосвіта та державна політика» відповідальний секретар ЗОО НСЖУ Валентина Манжура. Публікуємо текст її виступу.

Що ми повинні мати на увазі, які чинники враховувати, оцінюючи зв”язок взаємодію цих важливих передумов побудови громадянського суспільства?

Безумовно, всім відома жартівлива сентенція тих, хто воліє не надто замислюватись над викликами, які постійно висуває людині життя «Менше знаєш – міцніше спиш». Але якби ж то був тільки жарт! Бо така сентенція несе в собі приховану загрозу як для особистості, так і для суспільства в цілому. Вона - ні що інше, як своєрідна захисна реакція на той щоденний потік інформації, який людина не вміє (чи не хоче) оцінити. І вибирає позицію пасивного спостерігача, який, оскільки не хоче думати, легко піддається інформаційним маніпуляціям.

З іншого боку ми чуємо: «Хто володіє інформацією – той володіє світом». Його сповідує активна частина суспільства, яку не влаштовує тезис про «менше знаєш», і вона активно споживає інформацію, поринаючи в інформаційни потік.

Питання полягає в тому, наскільки ця активна частина здатна критично і осмислено сприймати цю інформацію і спрямовувати її на розвиток суспільства, чи вміє вірізняти у цьому потоці дезінформацію, маніпуляції і фейки, які заполонили сучпасний інформацйний простір.

Ажде, і я переконана, аудиторія це прекрасно розуміє, що найбільш розповсюджена, легкодоступна та водночас затребувана зброя масового ураження у ХХІ столітті — інформація. Не свинцеві кулі, не ядерні заряди, а саме сконструйовані медіамесиджі — зброя №1 в арсеналі так званої гібридної війни.

«Інформаційна війна», «пропаганда», «фейк» — терміни, які стали звичними для більшості українців лише за останні три роки. Лише після того, як нас добряче струснули анексією та «градами», українці задумалися про важливість інформаційної безпеки. Це чітко виявило величезний освітній пробіл у нашого не досить медіаосвіченого суспільства.

Але медіаосвіта в Україні потрібна не лише для того, щоби протистояти інформаційній агресії. Вона також покликана формувати медіаграмотність і сприяти розвитку громадянського суспільства. Не можна ототожнювати українські медіавиклики з однією лише російською машиною пропаганди. Все набагато складніше, і рівень цієї складності з плином часу лише зростатиме.

І Google, і Facebook, усвідомивши ризики та виклики ери дезінформації, вже виступили у «хрестовий похід» проти фейків. Після нещодавнього референдуму в Італії, який супроводжувався найрізноманітнішими маніпуляціями, навіть Папа Римський Франциск жорстко висловився проти брудних технологій у поширенні інформації та агітації, порівнявши сумнозвісні фейки з копрофілією, тобто поїданням фекалій. На жаль, усі ми тією чи іншою мірою споживаємо… фейки. Однак натрапити на маніпуляцію — ще не означає їй піддатися.

Важливо вміти розпізнавати медійну маніпуляцію, на яку можна наразитися будь-де. В оману може вводити і загальнонаціональний телеканал, і місцеве радіо, і районна газета, і улюблена сторінка в соцмережах. Уникнути маніпуляції допоможе критичне мислення та медіаграмотність — ті два життєво необхідних навики сьогодення, яких українцям дуже бракує. Уміння критично мислити в повсякденному житті — визначальне у ХХІ столітті.

Саме дефіцит медіаграмотності та критичного мислення в суспільстві значною мірою сприяє високій популярності політиків-популістів, які, передусім, комунікують з електоратом і впливають на нього через ЗМІ.

Медіаграмотність спонукає довести до автоматизму процес перевірки кожного сумнівного медіамесиджу. Вже розроблені детальні схеми аналізу медіамесиджу, який складається з 28-ми ключових запитань: «Хто написав повідомлення?», «Яка його цільова аудиторія?», «Кому вигідна ця інформація?», «Яке джерело?», «До чого спонукає цей месидж?» і т. ін.

У повсякденному житті ніхто, звичайно, не будео ставити всі 28 запитань. І декількох критичних запитань та верифікації інформації вистачить для того, щоб розібратися із середньостатистичною медійною маніпуляцією.

Кожному необхідно виробляти в собі інформаційну «імунну систему». Зробити це буде простіше після медіаосвітньої вакцинації, яка, дякувати Богові та Міністерству освіти, вже проростає, хоч щей не надто міцним корінням у нашому розбурханому суспільстві.

Від початку цієї складної роботи практично всі проекти, пов’язані з впровадженням медіаосвіти у навчальний процес, були переважно ініціативою громадських активістів, медіаекспертів, окремих педагогів педагогів-ентузіастів.

Наразі цей процес виведено на рівень державної політики. Маємо у своєму розпорядженні два основоположних програмних документа - оновлену у 2016 році «Концепцію впровадження медіаосвіти України», в якій враховано сучасні виклики та «Концепцію розвитку громадянського суспільства», схвалену Кабінетом Міністрів України». В ній серед основних напрямків системи громадянської освіти визначається саме медіаосвіта, одне із завдань якої – виховання активних громадян.

Найкраще прищеплювати медіаграмотність ще з юного віку через медіаосвітні елементи в навчальному процесі. Дітей потрібно не захищати від медіа, а готувати до того, щоб вони бути активними учасниками медіапроцесу. Це треба, до речі, пояснити багатьом батькам, а отже, вони теж повинні стати суб’єктами медіаосвіти. Хоча системи такої роботи саме з батьками в державі поки що не вироблено, нею побіжно, поряд з основною роботою з дітьми в цій сфері займаються все ті ж багаторукі, як Бог Шива, наші вчителі.

Отож, зарадити суспільному дефіциту медіаграмотності покликана, перш за все, медіаосвіта, впроваджена на обов’язковому загальноукраїнському рівні в школах та вищих навчальних закладах. Для цього є основоположні документи, які визначають напрямки цієї роботи, напрацьовано певний досвід і в Україні, і в нашій області. Держава повинна подбати про створення сучасної навчально-методичної бази для для навчально-методичної бази для цієї роботи, знайти для цього кошти, залучити до підготовки кращих спеціалістів.

Маємо також вести мову про необхідність створення системи медіаосвітньої роботи для батьків, оскільки їхній вплив на виховання дітей важко переоцінити, і для працівників ЗМІ, особливо ж – електронних та Інтернет-ЗМІ. Як фаховий журналіст, можу стверджувати, що суспільство вкрай потребує такої роботи. Бо журналісти - і творці, і носії інформації, яка впливає на соціальний стан суспільства і, в найвищому сенсі – на його безпеку, безпеку держави. Хоча саме вони часто виступають провідниками неправдивої інформації, фейків - і в перважній більшості - не зі злого умислу, а через те, що самі не вміють їх відрізніти, не володіють основами медіаграмотності. А відтак, не сприяють розвиткові громадянськго суспільства.

І на завершення хочу підкреслити, що ЮНЕСКО визначило медіаосвіту як одне з прав людини, і щиро подякувати нашим освітянам за те, що вони працюють задля забезпечення цього права, задля створення громадянського суспільства в України – часто на ентузіазмі і почутті відповідальності. І наша держава повинна забезпечити їм у цій важливій справі більш грунтовну і дієву підтримку.

Валентина Манжура

Прочитано 47 раз Последнее изменение Понедельник, 22 Апрель 2019 00:38

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435