Версия для печати

Наша славна історія - запорука щасливого майбутнього

Оцените материал
(7 голосов)

Так ось вона - Січ. Ось те гніздо звідки вилітають усі ті горді і дужі як леви.

Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну.

Микола Гоголь

Легендарний край… Сьогодні його відвідують багато туристів з різних куточків світу. Дехто з них називає нашу рідну землю «Запорізькою Швейцарією», адже порівнюють хортицькі скелі й дніпровські кручі з європейськими краєвидами.

Але для запорожців - це, перш за все, мала Батьківщина, наймиліший серцю край. Багато хто покидає рідне місто через те, що повітря забруднене, чи ніби в ньому немає шансів реалізувати свої кар’єрні можливості. Нехай говорять, але для мене Запоріжжя на все життя залишиться маленьким Всесвітом .

Рідний край став свідком першого мого слова, кроку. Пам’ятаю як літніми вечорами (і п’яти років не минуло!) я сиділа з матусею у парку на старенькій нефарбованій лаві і читала «Буквар»… Бабуся розповідала, як вперше посміхнулася голубці у Парку Перемоги, нагодувала її насінням. Такі спогади завжди гріють мою душу…

А зараз полюбляю гуляти по квітучим алеям Дубового гаю, коли прямо над головою співають пташки, вдихаю запах рідного повітря, яке дає мені сил і натхнення. Довкола радісно, і я відчуваю гармонійне єднання з силами чарівної природи. Ще так подобається спостерігати за кришталевим струмочком каскаду «Райдуги»…

Увечері моє рідне Запоріжжя спалахує у магічній красі. Він вабить своїми різнокольоровими вогниками та яскравими ілюмінаціями. У центрі міста завжди весело та чудово!

Запоріжжя бачило багато моїх перемог і поразок, але я завжди відчуваю його підтримку. Коли від радості лечу вниз широкою вулицею, то сонце сяє в обличчя і зігріває своїми теплими промінчиками душу. Буває сумно і тоді здається, що плаче зі мною дощ, після якого повертається сила і настрій.

Варто замислитися: чому люди втрачають своє внутрішнє «я». Тому що вони залишають рідну домівку, шукають іншого щастя, забувають чи не хочуть знати славетну історію Запорізького краю – про своїх предків.

Отже, історія…

Ще тисячу років тому воїни – скіфи заснували на запорізьких землях свою столицю – Кам ’янське городище. Вони залишили величезний спадок, що є прикладом майстерності і краси. Саме тут, на Чорній скелі, 972 року Святослав Хоробрий мужньо змагався у жорстокому бою проти печенігів і , на жаль, загинув. Доказом хоробрості наших предків - русичів є знахідка поблизу острова Хортиця – чотири мечі. Багато руських князів ступали на наші широкі лани і діброви, адже йшли боронити рідну землю. Крім того, через Запорізький край, Дніпром, проходив знаменитий торговельний шлях «із варяг у греки»

Ордою йшла через рідні степи монголо – татарська навала, знищуючи все на своєму шляху. Це були століття крові та безнадійних сліз.

Але XVI століття стало сонцем Запорізької землі – настала славетна доба. Люди почали втікати на Південь України від свавілля панів, де були вільні і родючі землі .Спочатку їх називали уходниками, адже займалися промислами і обороняли край від нападів з боку загарбників, а потім - козаками, бо вони почали об’єднуватися в групи, окреслили чітко свою територію проживання. Взагалі слово – козак - в перекладі з тюркської мови означає «вільна озброєна людина». Згодом уходники перетворилися на справжніх захисників усієї України. Ця рушійна сила відігравала важливу роль у багатьох битвах за визволення рідної землі. Вони вміло ховалися за скелями, будували найміцніші укріплення, хитра тактика бою та маскування завжди приносили їм успіх, а в майстерності будування чайок (безпалубний плоскодонний човен) не було їм рівних у світі. З Військом Запорозьким багато європейських країн встановлювали дипломатичні відносини, шукали союзу і порозуміння країни Сходу. Про їх спосіб життя, звичаї і традиції складено безліч легенд і переказів, але багато чого й досі залишається нерозгаданим. Наприклад, те, що козаків вважають характерниками. Чи було так насправді чи ні, але навіть татари боялися їхньої ніби магічної сили, а сама Катерина ІІ назвала цих мужніх лицарів хитромудрими.

Але козацтво як провідний стан суспільства був зруйнований наказом російської імператриці в 1775 році. Тож наприкінці XVIII століття землі Південної України увійшли до складу Російської імперії. Сюди переселялися серби, болгари та українці з Правобережної України. Запорізький край був відданий у володіння російського дворянства. Осередки мужніх характерників знищили, але не можливо було викоренити козацький дух, який крізь багато поколінь буде текти в наших жилах! 

Мине століття, і на карті з’явиться місто Олександрівськ. Буде збудована Нова Дніпровська укріплена лінія, до якої увійшла фортеця, закладена влітку 1770 року вище ріки Мокрої Московки. Пройдуть ще декілька десятиліть, і рідний край перетворився на потужний економічний центр Півдня України, стане осередком транспортного зв’язку і торгівлі.

Згодом Олександрівськ перейменували в Запоріжжя, а наш край став губернією. Будувалися електростанції, безліч заводів – місто зростало на очах. Символом всього Радянського Союзу стала Дніпровська гідроелектростанція, споруджена протягом 1927 -32 років.

Але настав голод…Через декілька років життя не тільки на нашій землі, але і на всій Україні зупинилося вранці 22 червня 1941 року – почалася Друга Світова війна. Час застиг на довгих п’ять років, протягом яких це страшенне лихо торкнулося кожної домівки і родини. Тисячі запорожців змагалися за майбутнє України, сотні тисяч городян будували оборонні укріплення. Мужні захисники змагалися у нерівних боях, два роки край був окупований німецькими загарбниками. 18 серпня 1941 року було підірвано греблю ДніпроГЕСу. 

Осінь 1943 року стала справжнім щастям для мешканців рідної землі – настав час визволення. Післявоєнна відбудова нашого краю проходила швидкими темпами. Місто знову отримало другий шанс на життя… Мені розповідали літні бабусі, що вони тоді бігали маленькими і щиро дивувалися , що так швидко Запоріжжя оживає на очах, ніби прагне стати столицею південної країни.

…Наша земля носить відбиток кожної історичної епохи та пов’язаної з нею події. Не обминула вона і події нещодавньої Революції Гідності.

Невже не варто пам’ятати героїчне минуле наших предків? Недарма клейноди на гербі запорізького краю мають символічне значення козацької епохи, нагадують про гірке минуле і ніби вблагають кожного замислитися над джерелами історії – витоками щасливого майбутнього нашого краю.

Наталя Судейко

Прочитано 659 раз Последнее изменение Вторник, 25 Апрель 2017 13:17

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Похожие материалы (по тегу)