Моя рідна Україно! Я так люблю твої неосяжні простори, лани, діброви, над якими просто неба здіймається дзвіниця Софійського собору Хто не захоплювався красою зелених каштанів і хвилями бурхливого Дніпра?
…Літо. Я стою і милуюся родючим полем. Буйнозелена трава стелиться м’яким килимом, а чисте повітря насичене ароматом квітучих рослин. Спів тендітних пташок лунає прямо над моєю головою , і я відчуваю гармонійний зв’язок з природою рідної землі, предками славної України. Оглядаючись навколо, знову запитую себе: де наше щастя, вибороне і виплакане століттями, адже пращури залишили скарби-мову і свободу. Важко уявити, що хтось знову прийде на рідну землю, ступатиме на налитий сонцем колос пшениці, стрілятиме по рідних домівках, де кожна цеглина зведена з любов’ю… Ні , цього не буде. Досить кривавих страждань і чорних ночей. Ясний місяць в ті страшенні дні вказав нам шлях до свободи .
Ми повинні дихати на повні груди вільним повітрям, бути однією великою родиною, шанувати пам’ять своїх предків і тоді Сяйво Свободи завжди буде з нами!
Наталя Судейко