Роздуми про минуле та сьогодення

Rate this item
(8 votes)

Хто винен?

Нещодавно спілкувалася з чоловіком, який проходив службу добровольцем в зоні АТО. Після його цікавих історій, я поїхала додому. Його розповіді не виходили у мене з голови, я сіла біля вікна і замислилась...

Звідки "ростуть ноги" у цієї проблеми, хто надумав ділити Україну на Захід і Схід, за чиїм злим наміром гине цвіт нашої нації?! Я перебирала в голові все що знала, намагалася подумки перегорнути сторінки історії. Хто винен, поляки з литовцями, в складі яких була західна Україна, або Московія зі східною Україною? Хто кого асемілював, що сталося в ті століття? Але я зрозуміла, що не в минулому, а в сьогоденні криється вся суть, Україна не ділитися на захід і схід, Вони ділитися на тих, хто хоче кращого життя, і тих, хто тільки гнити може у власному лайні, на тих, хто хоче процвітання, і тих, хто застряг в своїх середньовічних "духовних скріпах". І, врешті-решт, на тих, хто хоче світлого прийдешнього для своїх дітей і онуків, і тих, хто хоче дешевої настоянки глоду. Відмінності не в території, а в ментальному мисленні. І не буде кращого життя і світу, поки ми цього не усвідомимо, але чи все так як я думаю?!

Сива давнина

Вдивляючись в горизонт, де зливаються блакитне небо і безкраї степові поля пшениці, вдихаючи свіжий аромат прадавніх лісів Хортиці, не вільно виникають думки про наше минуле майбутнє і сьогодення. Скільки на нашій землі було загарбників, скільки було розрухи, спалених полів і хат, скільки було воєн, скільки славних воїнів поклали тут свої голови в ім'я свободи, за яку ми боремося знову і по сей день!

І здається мені, ніби знову по Дніпру пливе Святослав зі своїми хоробрими воїнами, як ніби вдалині знову піднімаються стяги і клейноди Війська Запорозького, і піднімають за собою пил, несучись по безкрайньому степу, тачанки Нестора Махно! Я вірю що ми повернемо свою свободу всім ворогам на зло!

Моя Батьківщина

Від величних карпатських гір та до широких ланів Приазов`я, розправила свої крила моя рідна ненька Україна. Я дуже люблю свою багатостраждальну землю, де тече могутній Дніпро, який несе свої могутні води до прадавнього Чорного моря, де на Поліссі височіють віковічні древлянські ліси, де на заході стоять сиві Карпати, де простираються безкрайні лани Тавріі ! Скільки ж ти, неню, пережила горя, але завжди, як фенікс, відроджувалася із попілу. Так було, так є, і так буде вічно. Слава Україні!

Яна Курипка

Read 803 times Last modified on Вівторок, 14 лютого 2017 12:08