Солодка колискова – мамина співанка

Оцените материал
(7 голосов)

“Найдорожча пісня, з якою мати колисала”. 

Народна мудрість 

Я більше не могла контролювати свої очі, вони без мене вирішили заплющитись. Довелось присісти на ліжко. Я розвела руки і ніжними дотиками почала розгладжувати долонями постіль, глибоко занурюючи пальці у м’які складки ковдри. Перебуваючи в напівсонному, наче чарівному стані, мені закортілося прилягти і трішечки відпочити. Я прихилилась головою до пір’яної подушки, почуваючи себе надзвичайно комфортно, зрозуміла, як добре просто лежати. Дихання стало рівним, серцебиття уповільнилось, дрімота заволоділа мною і відправила до царства Морфея.

Щось химерне завадило моєму спокою. Спочатку різко зімкнула набряклі повіки, а потім, коли розплющила, побачила, що стою у своїй спальні біля ліжка. Коло мене бігає чиясь дитинка, що так міцно тримає іграшкового ведмедика у своїх крихітних рученятах. Це була маленька дівчинка з гарним личком, світлим волоссячком. Вона одягнена у фіолетову піжаму, орнамент якої нагадує зображення як в калейдоскопі. Раптом мені у грудях почало пекти, коли вона подивилась на мене своїми великими очима, нефритового кольору, її погляд наче запалив яскравий вогник у моєму серці. Зненацька у пам`яті промайнули світлі спогади дитинства. Саме такою я була колись.

До кімнати зайшла жінка, завдяки рідним рисам обличчя, я впізнала в ній сою матусю. Вона ласкаво щось промовила до маленької, це змусило малу, з посмішкою на обличчі, хутко піти до ліжка. Ненька присіла на постіль та пригорнула до себе крихітку доню.

«Сплять втомлені іграшки і відпочивають книжки.

Чекають малечу м`які ковдри і подушки.. 

Навіть чарівна казка пішла спати.

Слід малечі вже до ліжечка лягати. 

Настуню, заплющуй очі свої дівочі.

Аби гарний сон наснився опівночі

Казці на добраніч побажай: 

"Баю-бай! Баю-бай!" – наче дзвінкий щебет соловейка, пролунала солодка колискова з вуст мами.

Я згадала це все… Як, щовечора, матуся вкладала мене спати; як дивилась на мене тим лагідним поглядом; як обережно вкривала теплою ковдрою; як ніжно торкалась своїми губами до мого чола, як ритмічно співала мені цю пісню. Це нагадує магічний ритуал, що ще більше зближує мати з дитиною, зміцнює цей нерозривний зв'язок душ.

Відчувши як очі заповнюють гарячі сльози, і стає важко дивитись, бо пливе зображення, я зімкнула повіки. Хвилина… «Чому я плачу? - запитала себе – Тому що боляче, адже та маленька дівчинка виросла і, здається, більше мені не потрібні мамини співанки, бо я доросла вже, проте така думка є помилковою, насправді ж, я завжди буду рада почути знову і знову неньчину колискову.»

Заспокоївшись, прийшовши до тями, чую той самий найрідніший голос, мене кличе матуся, розплющую заплакані очі та прокидаюсь. Дивлюсь, а навкруги нічогісенько не змінилось, ті самі стіни, шпалери, ліжко… Проте дещо перевернулось у мені.

Будь тобі 16 чи 61 ти все одно будеш пам’ятати ті пестливі дотики неньки, коли вона міцно притуляла тебе до свого серця і приголублювала. Цей солодкий момент, як один з найпрекрасніших спогадів безтурботного дитинства, що буде завжди викликати щиру посмішку і змушувати серце тьохкати.

Анастасія Ануфрієва

Прочитано 897 раз Последнее изменение Среда, 04 Май 2016 20:00

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435