Україна

Rate this item
(9 votes)

Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна. 

І. Світличний

Україна… Моя рідна домівка, яка завжди приголубить і обігріє, моя родюча земля під сліпучо-жовтим сонцем з налитим колосом у полі. Моя ніжна квітка, моя сива голубка, моя швидкоплинна річка, моя похилена верба. Це моя квітуча Батьківщина! Немов розкішна троянда цвіте наша земля. Безкрайні поля, широкополі лани, вічнозелені степи, неосяжні гаї милують око, бринить у серці музика свободи та краси.

На превеликий жаль, наша рідна земля зазнала часів поневолення. На наймилішу неньку ступала нога кочівника монголо-татара, ненаситного пана, жорстокого царя та комуніста-диктатора. Рідна земля страждала, майже геть зневірилася, що святі мрії про свободу не поламають залізних кайданів, а кривавим сторінкам історії не судилось перегорнутись, що з чорних хмар, навислими століттями, будуть вічно литись краплі поту народу. Авжеж, вона могла б впасти на коліна, склоняючи голову, схрестячи руки перед загарбником, тоді б навік застили б темні фарби на палітрі, з ними засохла б віра народу, присохла надія, яка бриніла ледве у дихаючому серці. Але наш український народ проявив безмежну мужність і сталеву витривалість в боротьбі за свободу. Священна матінка-Україна плакала, стогнала під ногою загарбника, годувала самопожертвених патріотів своїми родючими, але знесиленими плодами. Страшна дорога до визволення пройшла через криваві битви, захоплення в полон і диктатури. Найрідніша солов'їна земля втрачала кращих своїх синів.

Але велику тугу, увесь смуток душі, сповнену безнадійних мрій, змучений народ відтворив у своїй незрівнянній творчості. Лірична пісня, дума, сповнена уславленого героїзму, лягла на струни кобзарів. Українці мріяли, що хоч в піснях побудуть вільною пташкою, яка прокинеться, умиється вранішньою росою, злетить до неосяжних просторів синього неба, що її зігріє вогнено-червоне сонце. Ось вона летить поміж широкого степу, де мерехтять ковилі й пахне різнотрав’ям, лине дощ, і чайка сховається за хмарами від благодатного дощу і з відчуттям свободи полетить додому, до своєї хати, до найдорожчого у світі родинного вогнища…

Титанічне слово багатьох майстрів письмо лягло на папері, і врешті-решт, стало основним чинником в боротьбі за свободу. Воно живе до сьогодення, намагається розповісти про жахливі часи та ніби благає не забути його.

А скільки незрівнянних картин написано в той трагічний і сумний час. Художник натхненно працював, тому пензель швидкоплинно ліг на полотно майбутнього шедевра.

А який скарб звичаїв і традицій передали у спадок наші предки! Неможливо не згадати святий материнський рушник. Скільки любові в одній квіточці, вишитій замученими руками. Скільки праці, скільки натхнення! Я відчула, що я кровинко твоя, Україно!

…А сьогодні ми , нащадки героїв-захисників, в жилах яких тече мужня кров і бажання бути господарем на своїй землі. Пізнавши гіркі сторінки історії, ми повинні берегти звичаї, традиції, бути готовими захищати країну в перших рядах. Але я відчуваю, що хтось намагається перегорнути мирну сторінку життя, хтось знов розгойдує маятник миру та війни і прагне, щоб навіки наступила холодна ніч і знищити всю ту красу і велич, створену століттями…

Наталія Судейко

Read 1349 times Last modified on Вівторок, 05 квітня 2016 20:20