Print this page

«Синдром понеділка» або як спіймати життя

Rate this item
(7 votes)

Осінь ніколи не входить навшпиньках, вона рвучко відриває двері із криком: «Жінки та діти на піл, чоловіки – обличчям до стіни». А потім вона опадає золотом мертвого листя, виливає річну норму опадів, змушує одягатися у декілька светрів і йде геть до наступного року, так і не зачинивши за собою двері.

У божевільному танці осінь вальсує з нашим життям. Причому музику замовляє саме вона. В тебе є тільки можливість цих двох наздогнати, вхопитися за самий краєчок і намагатися втриматися за нього.

Руда панянка ще не покинула своїх володінь, але цього разу ми вальсуємо утрьох. 

Нова сторінка у житті стала для мене невивченим піруетом тож у вересні я ледь-ледь встигла доторкнутися до цього вихору. Він заніс мене спочатку до Києва, де осінь була більш лагідна, але все така ж неспокійна, а потім жбурнув в калейдоскоп віршів Андруховича у рідному місті.

Чи ловила я цю парочку навмисне? Так, бо без них ні в чому не має сенсу. А він, себто сенс, у тому, щоб завжди бути мисливцем за ними: осінню та життям.

Це зовсім не легко, хочу сказати, бо життя висковзує з твоїх обіймів ніби шматочок мила: ось воно тут, з тобою, і ось - хоп! Його нема.

А потім були книжки, десятки та сотні книжок. Осінь, міцно ухопивши моє життя, прибігла на шурхіт нових сторінок, які нагадували ходу по дорозі, заваленій листям. Так у шаленому темпі, як один промайнули три дні Книжкової Толоки. Я вперше була волонтером, вперше була так близько до чогось настілки великого і цікавого, вперше бачила, торкалася та розмовляла з улюбленими письменниками. Тоді осінь залишилася сумувати за скляними стінами будівлі, а я разом із життям вчилася не ціпеніти від захвату, коли до пункту реєстрації підходить той (або та) чиї книжки ти читав із запалом алкоголіка зі стажем до другої години ночі.

Коли царство книг зачинилося до наступного (я сподіваюся) року, осінь знову схопила нас у свої обійми. 

Осінь сміється, кружляє, кокетує зі старими деревами, змушуючи їх, втративши розум від її краси, втрачати ще й одяг-листя. Вона знає єдине: часу залишилося не так багато. Тому вона акумулює свої сили, пручається та тікає від холодів. У так моменти в неї сольний виступ. Я та життя відходимо на другий план.

В мене що не день, то понеділок. Усьому виною вихідний посередині та те, що на вихідний він мало схожий. І коли здається, що єдиним виходом було б гарненько так скласти рученята до купи та лягти горілиць з закритими очками, двері до хати вибиває осінь (слова, з якими вона це робить ви вже знаєте). І все. Більше нічого не треба. Ти стаєш до танцю.

У цей момент осінь сама подає тобі руку, посміхається лагідно та по-доброму, але не вір їй. Той танок ніколи не стане віденським вальсом. Бо вона сама обирає музику, забув?

Тобі потрібно лише вхопити той ритм і зробити перший крок.

Ксенія Єрмакова

Read 1127 times Last modified on Понеділок, 09 листопада 2015 15:38

Latest from
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/brizazov/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/brizazov/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Related items