Триптих «Коротко про болюче»

Rate this item
(14 votes)

Він повернувся звідти, де не ступала нога жодного медійника. Він бачив те, чого не показують на блакитних екранах. Він проводжав десятки своїх названих братів в обійми землі, а сам втратив частину себе. 

Коли весна стає до керма, хочеться літати. Він хоче летіти разом з усіма, але замість одного крила – вилиця.

Протез – страшенно дорогий непотріб. Він чоловік, а не робот. Він з гордістю отримав примху долі щодо свого тіла, боровся за життя інших. Нога – дрібничка в порівнянні з десятком врятованих пар маленьких ніжок. 

Маленький магазинчик за рогом привітливо поблискує назвою. Весняні знижки на чоловіче взуття. 

Він не знімає камуфляжу від самого початку, але чоботи трохи менш витривалі. 

Лунко відчиняються двері, небагато люду, запах свіжої шкіри. Він пильно роздивляється кожну поличку, шукає щось підходяще. Нарешті  обирає щось середнє між тими, в яких місив вологу землю, та тими, в яких бігав на побачення сухим асфальтом. 

Каса, скривлені напомаджені губи продавчині, презирливий і дивний переможний погляд той-тер'єра і слова, як постріл армійського кольта, та після них ще, нажаль, можна жити:

- Вибач, солдате, ми продаємо черевики парами.

***

Безкінечні довжелезні сходи. Зараз сам час і простір вимірюються тими сходами. Негнучкі ноги муштрують кроки. Один, два три. Від дверей до наступних сходів. Один, два, три. 

Мені подзвонили, надіслали повідомлення. Та коли я вірив комусь? А тепер  й сам собі не вірю. Яка бридка іронія.

Що я хочу дізнатися? Де знайти полегшення? Я його всюди шукав, навіть в чарці. Але там його не було. Лише нудота та головний біль. А за дверима номера… здається, 44-тий, я хочу віднайти справжнє полегшення.

Один, два три. Тук, тук, тук. Моє запитання застигає в тиші, а потім:

- Ви помилилися номером, - відповів знайомий голос.

***

Я розчісую волосся новим гребінцем. Кожна прядка м’яко спадає на плечі. В мене заплющені очі. Замість дзеркала переді мною смарагдова галявина. Чебрець і м’ята. 

Стаю навколішки, обіймаю руками цю зелену шерсть різнотрав’я. П’янію. Всотую в себе, запам’ятовую, карбую по всіх кутках. Солодко в роті, солодко на душі. Чебрець і м’ята.

Сонячне сяйво грає в волосі діамантами, стрибає на губи й щоки. Веснянки з’являться за декілька хвилин, думаю собі.

Потім лунає вибух. Довгий і дзвінкий. Аромат зникає, розчиняється в повітрі. Чебрець і м’ята. Тьмянішають смарагди, зникає блиск. Я відкриваю очі. 

Моє відображення щойно мені підморгнуло.

Ксенія Єрмакова

Read 1125 times Last modified on П'ятниця, 17 квітня 2015 14:23