Дві сторінки з «литовського щоденника»

Rate this item
(3 votes)

Насправді я не веду щоденник. Хоча іноді шкодую про це. Бо трапляються події, які просто необхідно закарбувати - щоб не загубити у коловороті буднів. Як от мої нинішні спогади про 8 і 9 травня.

Сторінка перша. Дух Піленая

Днів пам’яті та примирення в державному календарі Литви я не знайшла. Та все ж ці дати тут відзначають – покладаючи квіти до пам’ятників, а не влаштовуючи військові паради. За моїми спостереженнями, саме в дні перемоги над фашизмом у Вільнюсі стало особливо багато української символіки. Починаючи від прикрашеного жовто-блакитними полотнищами і такими ж клумбами Президентського палацу – до балконів у житлових будинках.

В Литву я приїхала як біженка ще в середині березня. Думала, довго не затримаюся. Та поки що не можу повернутися в рідне Запоріжжя. Бо, як зізнався один знайомий волонтер, відправивши дружину та двох дочок в Італію: «Мої жінки мені тільки заважали. Тепер я можу зосередитися на боротьбі з ворогом».

Прийти 8 травня на гала-концерт Харківського Національного академічного театру опери і балету імені М.Лисенка («Схід Опера») порадила люб’язна адміністраторка Литовської опери на ім’я Аста. Адже для виступу харків’янам надали саме шикарну сцену ЛНТОБу. Я вже не раз отримувала від Асти квитки на вистави: для біженців з України вони безкоштовні. Тож, не проігнорувала і цю її пораду.

Литовський Національний театр опери і балету за площею - найбільша в країні будівля культурного призначення. Зал вміщує 1149 глядачів. Але на гала-концерт «Схід Опери» прийшло значно більше публіки. Я, приміром, сиділа на одному з чотирьох приставних стільців, що додали в невелику бокову ложу першого ярусу. Проте таких приставних стільців було повно і в партері, і в усіх інших ложах, на всіх балконах.

Перед початком литовці милувалися букетами жовтих і блакитних квітів на столиках у фойє і фотографувалися з кількома артистами в українському вбранні. Проте під час концерту, навіть показуючи фрагмент з опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», харків’яни були вдягнені у строгі чорні костюми і сукні. Поміркувавши, я вирішила, що це правильно: «шароварщина» чи строкатість у цій програмі були б недоречні.

За словами генерального директора Харківського театру опери і балета Олега Оріщенка, в Литву прибули 250 артистів і співробітників їхнього колективу. Причому, 228 вибиралися з міста під обстрілами. Вибухи лунали й тоді, коли вантажили фуру з реквізитом. Разом із татами та мамами приїхали 30 дітлахів, котрі в рідному місті чули постріли й виття сирен, нудилися в похмурих бомбосховищах. І хоч як це обтяжливо, дехто з членів трупи не кинув напризволяще навіть своїх домашніх улюбленців.

На щастя, каже Олег Оріщенко, будівля Харківської опери вціліла. На її дах «лише» упали уламки... Але скільки культурних об’єктів в Україні знищено вщент! Маріупольський драматичний театр розбомбили разом із людьми, які в ньому ховалися – сотні жертв! І зовсім недавній акт вандалізму: під Харковом рашисти знищили дім-музей Григорія Сковороди...

Програма, яку показала Харківська опера, складалася з двох відділень. У першому – аж 19 номерів, в тому числі два великих фрагменти з балету «Спартак» А. Хачатуряна. Крім того, вокальна класика: Доніцетті, Верді, Бізе, Россіні, Сен-Санс... Плюс фрагменти з опер Миколи Лисенка.  

На початку (як і перед кожною витставою Литовського театру опери і балету) пролунав Гімн України. А потім - Гімн Литви, який напрочуд злагоджено та благозвучно співали у великому залі не артисти, а самі литовці. Але особливий успіх на початку концерту мала арія Удріо з опери «Піленай» Вітаутаса Клови. Її виконував не один тенор, а чотири: два українця і два литовця. У цій арії герой промовляє, що прикрасить свого коня півоніями, аби боялися злі серця, і попросить у князя зброю, щоб гнати ворогів із рідної землі.

Піленай – легендарний литовський замок, захисники якого опинилися в облозі набагато чисельніших ворожих сил. Ситуація була безнадійною. Щоб не здаватися, всі – від дітей до старих людей - покінчили життя самогубством. Піленай для литовців – символ свободи й незламного духу. Не дивно, що вони зустріли арію оваціями.

Перше відділення тривало близько двох годин. І все ж публіці здалося мало: наприкінці харківським артистам аплодували так шалено, що вони на біс заспівали а капела пісню, яка вже розійшлася усім світом: «Ой, у лузі червона калина...»

А в другому відділенні глядачам представили балет «Колесо Фортуни» за кантатою К.Орфа «Карміна Бурана», де водночас показали себе і танцівники, і хор, й оркестр харківської трупи. Зізнаюся, додивитися виставу до кінця та спостерігати реакцію литовців я не змогла: вже спізнювалася на останній автобус у вільнюське передмістя, де зараз мешкаю в будинку литовських друзів Броніслави Кузміцкєне та її дочки Вайди.

Сторінка друга. Реквієм

У рамках литовського проєкту «Ukraine Now and Forever»  харківська трупа гастролювала не тільки у Вільнюсі, а й у Паневежесі, Клайпеді, Молетаї, Йонішкісі... За словами продюсера туру, співробітника Литовського Національного театру опери і балету Артураса Аленскаса, зазвичай підготовка гастролей займає півтора-два роки, але цього разу їх влаштували менше, ніж за два тижні. Звісно, не обійшлося без потужної підтримки Міністерств культури Литви й України.

У кожному литовському місті харків’яни показували нову програму (наприклад, у Каунасі – оперу «Кармен» Дж. Верді), а до того ж проводили акції та флешмоби. І все ж концерт 9 травня, на який мені пощастило потрапити, був особливим. Він відбувся у костьолі Святих Іоаннів: Хрестителя та Євангеліста, - що входить в архітектурний ансамбль старовинного Вільнюського університету. Вхід був вільним – і публіка зайняла геть усі місця в старовинному бароковому храмі. «Схід Опера» присвятила концерт пам’яті жертв фашизму: не лише минулих, а й нинішніх. Тим більше, що серед загиблих у розв’язаній росіянами війні – робітник одного з театральних цехів.

Зазвичай у костьолах грає орган – і він зазвучав разом із хором в піднесеному «Аве Марія» В. Самофалова. Крім того, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Морозов виконав органні твори Г. Бьома і Д. Букстехуде. Адже Морозов – четвертий у світі (та єдиний в Україні) музикант, який грав під час меси Папи Римського у Ватикані.

Але то був лише вступ до головного. До моцартівського «Реквієма». Що тут скажеш? Геніальна музика, сповнене відчуттів виконання... Це не піддається опису.

Концерт тривав півтори години. Зі Старого міста я ішла (якщо не сказати «летіла на крилах піднесення») повз пам’ятник великому князю Гедеміну. На майдані фотографувалися дівчата з українськими прапорами. А біля постамента пам’ятника юрмився народ, бігали діти. В руках у багатьох - плакатики на альбомних аркушах. Виявляється, щотижня по понеділках о 18.00 тут проходять акції на підтримку України (цього разу я захопила тільки її кінець). Збираються литовці, жителі українського походження і, звісно, біженці, яких у Литві вже більше 50 тисяч. 

Під час концерту в костьолі генеральний директор «Схід Опери» Олег Оріщенко звернувся до публіки: «Спасибі литовському народу, що робить усе можливе, аби наші жінки й діти почувалися у безпеці, а їхні батьки, чоловіки, сини могли боронити Україну. Ачу, Литва! Спасибі, Литва!»

... А мені пригадалася арія Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм», що напередодні пролунала в гала-концерті харків’ян: «Ми день отой благословляєм, коли побачим рідний край!».

Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО (Вільнюс – Запоріжжя)

Read 760 times Last modified on Середа, 11 травня 2022 20:25