- Почалося з того, що я написала роботу для Малої Академії Наук (МАН) за напрямком «Літературна творчість», - згадує Даша. - До неї зверстала на комп’ютері та роздрукувала міні-книжечки з оповіданнями й малюнками. Моя робота посіла друге місце в області. Тоді мій викладач Віра Володимирівна Кравець запропонувала (чи, точніше, наполягла), щоб моя перша книжка була видана. А видрукувати другу збірку я вирішила сама, бо в мене накопичилося досить багато уже зовсім не дитячих оповідань і повістей, які хотілося показати всьому світу.
Книжку «Я поспішаю на побачення з морем» Даша Скотченко присвятила своєму дідусеві – директору Приморського оздоровчого комплексу «Мотор» акціонерного товариства «Мотор Січ» Віктору Тарасенку. І не тільки тому, що він активно сприяв виданню обох книжок онучки. Віктор Михайлович – людина непересічна і, незважаючи на свою суто технічну освіту, не чужа гуманітарній сфері. Колись в юності він хотів стати журналістом. Не судилося. Але його мрію тепер здійснює онука: недавно дівчина успішно закінчила факультет журналістики Сучасної академії наук у Варшаві.
У Польщу випускниця Приморського українсько-болгарського ліцею потрапила випадково: доля дивом звела її з представниками гуманітарних організацій, які приїхали в Кременчук, щоб відібрати українських студентів для навчання за кордоном.
- Журналістика подобається мені тим, що кожен день різний, - зізнається Даша. – Щось відкриваєш для себе нове, знайомишся з людьми, учишся у них, відвідуєш різні заходи, можеш побувати в таких місцях, куди звичайна людина ніколи не потрапить. Ти описуєш побачене, висловлюєш свої думки – і про це дізнаються всі.
Перша книжка «По зову душі» містить дитячі оповідання й казки. Вона вражає довірливою чистотою. Ясним, не помутнілим поглядом на світ. Радісним сприйняттям кожної миті життя. У цій книжці до дітей приходить Святий Миколай. «Вишневий аромат» лікує від хвороб. А кожен колір «Нічної райдуги» можна скуштувати на смак…
У другій книзі «Я поспішаю на побачення з морем» обмаль суто морської тематики. Хіба що в «Легенді про Мертве море», де вода стає гіркувато-солоною від сліз по втраченій красі. Повісті «Дочка слідчого Павлова», «Зрада», «Де ти, Аннет?» - історії дорослішання безкомпромісної юної душі, котра пізнає підступність подруги, нещирість батьків… Навіть коханий виявляється не гідним почуття! Треба бути дуже сильним, щоб у випробуваннях зберегти ідеали. Чи впораються персонажі Даші Скотченко? А сама авторка? Можливо, в її внутрішній чистоті є щось від свіжого дихання Азову?
Віталіна Московцева