Істина в повітрі

Оцените материал
(14 голосов)

Чи бувають сомельє повітря? Якщо ні, то я буду першою. Може це й звучить дурнувато, але сенсу від того не меншає. Замість витонченого бокалу – легені, замість напою – п’янке повітря травня з легкими домішками перестиглого квітня.

Я можу стояти на вулиці й смакувати, я можу жадібно вдихати ці краплі крізь шпарину або кватирку. Мені ніхто не може заважати, це мій напій.

Влітку я втрачаю цю здатність: повітря сухе та перегріте,  воно втомилося засмагати, воно хоче сховатись у затінку або розчинитись взагалі, і йому відверто плювати на навколишніх.

Літні ранки лишають маленький ковток. Це як остання краплинка на стіночці келиха – вона вабить до себе, але ти розумієш, що від однієї крихти спрага не щезне, тобі треба більше. Залишається лише хапатися за цю можливість змочити легені рештками прохолоди. А під вечір в тебе просто не стане сил зробити ковточок того повітря: у ньому надто багато звуків. 

І ти як навіжений чекаєш осені. Осінньому повітрю теж на тебе плювати. Але вже трохи менше, бо зникає ця сухість – з’являється волога. Ти як здичавілий і змучений торкаєшся вустами самого вінця, змочуєш дихальні шляхи і п’янієш лише від одного відчуття прохолоди в собі. Але тобі мало, мало, мало. Як тобі, в біса, мало. Потім повітря переповнюється дощами та листям. Воно застрягає в горлі, а тебе починає від того нудити.

Взимку складніше. Повітря стає ніяким. Ніби діжка з молодим коньячком дала тріщину, і дорогоцінний напій потрохи вбирає в себе сторонні аромати, втрачаючи власний разом із смаком на додачу. Ти не можеш пити і насолоджуватися коктейлем, який складається лише із криги. Це бридко, несмачно. 

Березень я дораховую до зими, бо він цього року сказився, як і половина квітня. Великий шмат очікуваної весни втрачено. Золоті запаси п’янкої отрути залишаються позаду. 

Коли небо всотало у себе усю воду, що тільки можна, воно провисає як старий глиняний дах. Коли на тебе вже зо три дні ніби мочиться уся небесна канцелярій на чолі із найголовнішим, хочеться написати туди скаргу з приводу того, щоб гнів їх вилився на голови людей, котрі складають прогнози погоди. 

Коли з землі хочеться зідрати той буйно-зелений скальп та витиснути усю вологу, я розумію, що хміль втискається в мої легені. Він повзе прозорим змієм крізь вуста та ніздрі. 

Я – найкращій у світі сомельє, мій напій – недоторканий запас з найпотаємніших підвалин і сховищ. 

Ксенія Єрмакова

Прочитано 1042 раз Последнее изменение Среда, 06 Май 2015 17:09

Последнее от
Notice: Undefined property: stdClass::$author in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Notice: Trying to get property of non-object in /home/myhostzp/nsju.zp.ua/www/templates/vt_magazine/html/com_k2/templates/default/item.php on line 435

Другие материалы в этой категории: « Диво трапляється там, де в нього вірять Спроба »